запорозька сі це не тільки місце. це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. це царство волі й рівності. це вільна республіка, у якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. тут виховуються вільні, мужні характери, для яких немає нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність вітчизни.такою я побачив запорозьку січ у повісті м. в. гоголя "тарас бульба". втіленням духу запорозького козацтва є тарас бульба — головний герой повісті.тарас був "один з корінних, старих полковників". він любив просте похідне життя запорожців. чисте поле та добрий кінь — от і все, що йому потрібно. побачившись після довгої розлуки із синами, тарас назавтра ж поспішає з ними на січ, до козаків. суворий, вимогливий, тарас бульба й синів своїх виховує суворо, за законами запорозької січі. для нього головне, щоб його сини "воювали хоробро, захищали б завжди честь лицарську, щоб стояли завжди за віру христову".сам тарас бульба веде життя, повне негод і небезпек. ходив він у бойові походи й проти турків, і проти ляхів. він нещадно карає польських магнатів і захищає пригноблених і знедолених. це людина величезної волі й великого розуму, тому запорожці обирають його отаманом. зворушливо й дбайливо ставиться він до своїх товаришів. перед боєм він захотів висловити все, що було на серці, і звернувся до козаків з промовою, у якій сказав: "немає уз святіше товариства! " він мудрий і досвідчений ватажок козачого війська, тому перед боєм хоче зміцнити волю й віру запорожців, щоб міцно вони стояли, захищаючи рідну землю. за російську землю, за православну віру, за січ і бойове товариство закликає він стояти до кінця.все життя тараса бульби було пов'язане з життям січі. він цінував у людині насамперед мужність і відданість ідеалам січі. тому він невблаганний до зрадників і боягузів. він не пощадив навіть свого молодшого сина андрія й сам убив його за зрадництво. тарас пишався мужністю й стійкістю остапа і пробрався до місця його страти, щоб підтримати дух сина.сильним і могутнім був козак тарас бульба. але, коли в останньому бої повисло в нього на руках і ногах майже тридцять чоловік, то "сила здолала силу". і коли його прив'язали до стовпа, цвяхами прибили йому руки й розклали під ногами багаття, тарас думав не про смерть, а про своїх товаришів, про рідну землю. сила тараса бульби — в могутності його патріотичних почуттів.
я думаю, що всі, хто читає повість м. в. гоголя, уявляє тараса бульбу як живу людину, що дійсно жила в запорозькій січі. м. в. гоголь зумів створити в образі тараса бульби узагальнений образ запорожця — сильного, мудрого, мужнього, патріота своєї землі.
страждання, біль і кров випали на долю дорослого покоління під час великої вітчизняної війни. та не менш важка доля була у дітей та підлітків, багато з яких залишилися без піклування дорослих, наодинці зі своїми бі і страхами перед щоденною смертельною небезпекою, без даху над головою, у холоді та голоді. на власній долі відчув таке життя і автор оповідання «климко» г. тютюнник. вже після війни, ставши відомим українським письменником, він не зміг не пригадати тих жахів, які випали на долю дітей у страшні воєнні роки. тому основною темою його творчості стали розповіді про життя дітей під час війни. однією з них було й оповідання «климко».
головний герой оповідання, хлопчик климко, — винахідлива, турботлива, уважна, чуйна і благородна дитина, яка мала прагнення вчитися і іншим. він шанобливо ставився до дружби і був відповідальним до поручених справ. у важкі для його друзів часи климко виявив непереборну готовність дістатися заповідної мети і терпляче знести усі випробування, які були під силу далеко не кожному дорослому, не кажучи вже про одинадцятирічного хлопчика.
у цьому оповіданні письменник втілив власний ідеал гідної людини, якостями якої наділив маленьку сирітську душу. у цій душі знайшлося місце безмежному співчуттю до стражденних і знедолених, милосердю й добротові до оточуючих. щоб врятувати від голодної смерті свою вчительку з маленькою дитиною та свого шкільного товариша, він зважився вирушити у далеку подорож до слов’янська, де збирався купити солі, а повернувшись, обміняти її на їжу. образ головного героя змальований з життя самого г. тютюнника. ніжна душа хлопчика, вразлива від природи, була чутливою від пережитих у дитинстві подій, через які він з малих літ почувався ніким не захищеним, самотнім мандрівником.
усе своє дуже коротке життя климко піклувався більше про інших ніж про себе. утративши єдину у житті близьку людину, свого дядька, який був машиністом потяга і загинув від ворожої бомби, климко не міг опанувати себе, поки не зустрів свою вчительку з маленькою дочкою, які потребували . за високе благородство вчинків і помислів доля немов винагородила климка цими людьми. на жаль, навколо було настільки багато зла, що воно не дало маленькому творцеві добра залишитися живим. війна забрала його у свої страшні смертельні обійми.
повість «климко» красива своєю правдою про гідних і благородних людей, та так само вона страшна своєю правдою про війну. цей твір вчить нас ніколи не забувати про жахи тієї пори, залишатися справжніми людьми у будь-яких обставинах і бути готовими у важкі часи прийти на оточуючим.