Дитинство — це час мрій і безкінечних відкриттів, час, який згадується потім, немов казковий, повний вражень і щастя, радісних днів і маленьких прикрощів. Саме таким, мабуть, поставав цей час і в спогадах прекрасного українського письменника Михайла Стельмаха, який народився в мальовничій місцевості на Вінниччині. Згадувалася йому матінка, така добра, ласкава, невтомна трудівниця, котра навчила свого сина любити кожну травинку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в «бентежні звуки далеких дзвонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.
Уся родина, що оточує маленького Михайлика, — це добрі й мудрі трудівники: мати, батько, дід Дім’ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого прозивали Бульбою, бабуся, яку дуже любив. Саме вони вчать хлопчика бачити красу в цьому світі, докладати своїх рук до створення навколишньої краси, бути сильним і чесним.
Образ гусей-лебедів, такий наче казковий, стає основним мотивом твору, символом чистоти людей праці, символом їхньої духовної щедрості: «... Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любою підіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо із них вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу, свою лебедину пісню». Цей образ утілює у собі й ту казковість, якої сповнене дитинство, стають ключовим у спогадах письменника про той час, що свідчить і про його душевну чистоту, про те, що на все життя зберіг він здатність мріяти і дивуватися, наче дитина.
Лебеді стають також символом відродження землі, життя, радості: «Принесли нам лебеді на крилах життя, —каже дід Дім’ян, — Тепер, внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю».
Повість сповнена величезної пошани до трудівників землі, до старших, до всіх, хто творить красу й життя.
У повісті «Гуси-лебеді летять» Михайлові Стельмаху вдалося втілити відвічне ставлення нашого народу до своєї рідної землі, до праці, до людини на цій землі, відобразити дитяче бачення світу, сприйняття краси, любові й мудрості.
цитати«... От і принесли нам лебеді на крилах життя,— говорить до неба і до землі мій дідусь... У його руці весело поблимкує струг, яким він донедавна вистругав шпиці...»
«... Святий Дух з нами! І що це за хлопець! Знову припав до чогось, наче замовлений. Та спом’янись і спам’ятайся нарешті, бо осьдечки зараз усе полетить у піч!»
«Привів, Насте Василівно, вам свого школяра. Може, і з нього буде якийсь толк».
(Батько)
«А я таки довго шукав її. Три роки в сідлі проїздив. Тому доля й нахилилась до мене...»
(Парубок, наречений Мар’яни)
«Увесь піде в мене,— це, по нас обох уже видно,— і в хаті стало весело, а мені й за хатою світило сонце...»
(Дядько Микола)
«... Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любою підіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо із них вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу свою лебедину пісню.
І хороше, і дивно, і радісно мені, малому, в цім світі...
А лебеді летять, летять... над моїм дитинством... над моїм життям!»
«Принесли нам лебеді на крилах життя, — каже дід Дем’ян, — Тепер, внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю».
Він спробує зробити все, що завгодно, щоб до навіть якщо знає, що нічого не може. І від його зусиль вам — і йому теж — стане легше.
Коли ви потрапите в неприємну ситуацію, то тільки один залишиться з вами. навіть якщо ця ситуація дуже складна. Іноді, звичайно, допомагають не тільки друзі, але зазвичай це відбувається тоді, коли ви самі можете легко впорається з неприємностями, і до виходить чисто символічна, непотрібна.
Хоч це і теж приємно. Але в такій біді, де всі опускають руки і відходять в сторону, до тільки вірний друг. І тоді, нарешті, стане зрозуміло, хто ж саме з усіх ваших друзів-приятелів — просто так, знайомий, з яким можна поговорити, зіграти у футбол, але не більше того, а хто — справжній друг, на якого можна покластися в скрутну хвилину і який до завжди.
Объяснение: . Котик Мурко наморився
. Докори хлопчика Петруся.
. Відповідь котика Мурка.
Мораль ціеї байки!