Урочисте відкриття музею відбулось 10 жовтня 1940 р. Під час німецької окупації Львова музей не працював. Експонати було перенесено до Національного музею, міської бібліотеки та Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Будинок сильно постраждав від попадання авіабомби. Повторне відкриття відбулось 27 липня 1945 р.
Загальний фонд музею складає близько 30 тис. експонатів, а експозиція розміщена на території двох будівель. Перша — це вілла, де мешкав видатний український письменник, поет, перекладач, публіцист, громадський та політичний діяч Іван Франко з сім’єю впродовж останніх 14 років свого життя (1902-1916 рр.). Будинок був спроектований дружиною письменника Ольгою Федорівною за прототипом будинку В. Антоновича (місто Київ), а будівництвом займалися польські майстри М. Заходний та Цеслевич.
У цьому будинку розміщена меморіальна експозиція, де представлено побут, особисті речі Франка та його родини, особлива атмосфера, у якій жив і працював Каменяр. Експозиція складається з передпокою і п’яти кімнат (бібліотека, спальня Івана Франка, їдальня, робочий кабінет (раніше — салон), жіноча кімната).
Невід’ємними елементами інтер’єру є роботи І. Труша, який був другом господаря будинку, а також улюблені Франком книги, рибальське приладдя та дорогі серцю Каменяра деталі гуцульського побуту.
Бібліотека мала найбільшу цінність для Франка. Вона вважалася однією з найкраще укомплектованих приватних книгозбірень Львова. Згідно із заповітом письменника, після його смерті бібліотеку і архів було перевезено до Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Там вони зберігалися до 1950 р., а згодом їх передали до Києва в Інститут літератури ім. Т.Шевченка НАН України, де вони знаходяться понині. Тепер у меморіальному будинку на місці бібліотеки експонуються старі видання, періодика того часу, є невелика кількість аналогів.
У 2006 було відкрито другий поверх, де розташовані ще дві частини експозиції: кімната Ольги Франко та кімната синів — Тараса і Петра.
У другому будинку, який відійшов у власність музею згодом, розташована літературна експозиція, яка була відновлена до 150-річчя від дня народження Івана Франка. Вона розпочинається з залу "Велич Івана Франка", в центрі якого розміщене погруддя Івана Франка роботи Д. Крвавича, також там представлені монографії, в яких досліджується життя і творчість письменника. Серед них — 10-ти томне видання Лауреатів Національної премії імені Т. Шевченка Р. Горака і Я. Гнатіва, присвячене І. Франкові. Також експонуються переклади творів І. Франка іноземними мовами. Окрема тема залу — "Розстріляне франкознавство»". Тут зібрані праці І. Франка, а також наукові видання діячів (С. Єфремова, М. Хвильового, М. Вороного), які досліджували наукові і літературні твори та життєвий шлях Івана Яковича, через що їх переслідувала радянська влада, згодом вони були розстріляні, а твори — заборонені.
Також літературна експозиція складається з:
Університетського залу, в якому відображено освітній шлях Івана Франка, а також перші кроки в літературній діяльності. Експонуються збірники, світлини, перші видання.
Літературного залу, в якому експонуються документальні фотографії, листи письменника дружині, багате зібрання праць Франка.
Зал рідного села. У ньому представлено дитячі та шкільні роки І. Франка. В експозиції подаються перші оповідання, в яких можна дізнатись про дитячі та шкільні роки письменника, фотографії школи, фото родини та друзів, ілюстрації до творів, а також макети родинної садиби в селі Нагуєвичі (відтворили у 1981 р.), де він народився і виріс.
У будинку є конференц-зал, виставкові зали (де відбуваються змінні виставки). Тут проходять творчі вечори, зустрічі з літературними діячами, щорічний концерт приурочений до дня народження Івана Франка, "Ніч в музеї", покази кінофільмів, різноманітні заходи для дітей. Музей організовує і проводить щорічні "Франківські читання", на яких з франкознавчими доповідями виступають співробітники музею та інших наукових установ.
Читаючи твір Івана Карпенко-Карого "Сто тисяч", розумієш, що у світі далеко не все вимірюється грошима.
Хіба щастя людини можна виміряти купюрами і наділами землі? Звичайно ні. Гроші є добром коли вони в міру, а в інших випадках вони занепащяють життя людини. Це яскраво демонструється на прикладі Герасима Калитки. А от кохання сина Калитки Романа з наймичкою Мотрею є позитивною стороною твору, тому що воно є чистим і безкорисним, не залежним від грошей і інших матеріальних чинників.
Отже, все в житті ціннне, але не все вимірюється грошима.
ответ: Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за до і самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, як за самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою? Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо до в будь-яку хвилину плюс душевна близькість. Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов… Можна ігати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб. Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга. А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя! Основа всякої дружби – це, звичайно ж, довіра. Я вважаю, що основний принцип дружби – не зраджувати один одного. Дружити – це вільно і добровільно ділитися тим, що важливо для мене: будь то моє майно, думки, почуття. Але ділитися – не означає давати, ті, хто в “дружбі” дають або отримують, не мають ні найменшого задоволення від цього. Мені навіть шкода таких людей. Ділитися – це твоє бажання, щоб інша людина брала участь в тому, що тобі дороге. Довіра зміцнює дружбу. По суті, перевірка довіри і є перевірка дружби. Справжньому другу я довіряю безмежно. Я знаю, що друг не кине мене в біді і завжди до , навіть якщо він зі мною не згоден. Дружня любов – найдорожче почуття. Дороге воно своєю незвичністю.
Объяснение: