«Сім’я — це первинне середовище, де людина повинна навчитися творити добро». Ці слова сказав колись великий педагог, гуманіст і письменник Василь Олександрович Сухомлинський, і з ними надто важко сперечатися. Адже, справді, наша родина — це перша сформована соціальна група, у якій ми вчимося правильно сприймати навколишнє середовище, спілкуватися з людьми, розрізняти погане й хороше, правду й брехню, добро і зло. Сім’я допомагає нам знайти себе, свої певні ідеали, вона дарує нам шлях у майбутнє, таким чином вона нас і формує. Виховання дитини — це велика відповідальність, яка лягає на плечі усіх членів родини без жодного винятку. Кожне слово, жест, міміка чи погляд переймаються дитиною, вона наслідує своїх рідних, адже на цьому етапі вони для неї є безперечним авторитетом. Тож безпосереднім і головним завданням родини у вихованні своєї дитини є формування у неї правильного світогляду, а відтак, бажання творити й дарувати іншим добро, бо саме така особистість сприймається соціумом якнайкраще. Тільки рідні люди можуть закласти основи моральності, сформувати норми поведінки і розкрити внутрішній світ та індивідуальні якості своєї любої дитини. Але для того, щоб все це втілити у реальність, і привчити дитя до добра, треба зробити таку ж саму атмосферу і в родині. Любов, порозуміння, підтримка й довіра мають бути присутні в сімейних стосунках, адже наочний приклад — це найкращий вчитель. Саме своїми діями можна досягнути бажаного результату. Тому саме батькам обирати, яке майбутнє чекає на їх дитину: стане вона довіряти чи виросте агресивною, замкнутою; матиме бажання спілкуватись чи тільки уникатиме розмов; буде прагнути співпраці або ж обере конфліктність; а головне, навчиться сприймати добро й дарувати його іншим чи, навпаки, вирішить, що світ - це тільки зло, а добру у ньому взагалі не місце.
Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників. Сніжана— тітонька Софійки, доросла мрійниця. Сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. Вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть. Образи хлопців, товаришів Софійки- Софійка була закохана в однокласника — красунчика Вадима, але він виявився брехуном і дрібним злодюжкою. Сашко, сусідський хлопчак із багатодітної сім’ї, рідко відвідує школу, адже змушений заробляти хоч якісь гроші, щоб до матері прогодувати сестричок. Вадим зневажає Сашка, називає його бомжиком, але хлопчик не дуже переймався таким ставленням. Саме Сашко в усьому підтримував Софійку, допоміг їй позбавитися привидів.
Герасим Калитка - дріб’язкова людина, що трясеться над капіталом, як той Кощій, що «над златом чахне». Багатій втрачає спокій і сон, зривається на наймитах, дружині, слідкує за кожною крихтою хліба, бере в заставу волів кума, бо «так надежні-ше». А в результаті стає жертвою «жидівської» афери, бо бажання легкої наживи, заздрість до свого сусіда Жолудя просто засліплюють йому очі. Для цього героя гроші-багатство й всьому голова:'Та це чортзна-що!Ви ударяйте на гроші-гроші всьому голова!' Йому здається,що наймити мало роблять і багато їдять:"Настане день,то роботи не бачиш,а тільки чуєш,як губами плямають!" Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами.В одруженні сина на Пузиривні він шукає лише наживи:"Мені треба невістку з приданнім,з грішми..."А віддавши дочку заміж Герасим вілмовився сплатити зятеві обіцяний посаг. У головного героя сліпа любов до землі:"Їдеш день-чия земля?Калитчина!Диханіє спирає..."та "Ох,земелько,свята земелько-Божа ти донечко!Як радісно тебе загрібати без ліку!" та "Я не буду панувати,ні!Як їв борщ,так і їстиму,як мазав чоботи дьогтем,так і мазатиму,а зате всю землю навкруги скуплю" Дуже заздрив Жолудю,Пузирям і міг будь-яким шляхом бути кращим та багатшим від них:"Ой Пузирі!Глябіть,щоб ви не попались,а замість вас Калитку розіпре грошвою...Отоді я вам покажу,як хазяйнувать!..."
«Сім’я — це первинне середовище, де людина повинна навчитися творити добро». Ці слова сказав колись великий педагог, гуманіст і письменник Василь Олександрович Сухомлинський, і з ними надто важко сперечатися. Адже, справді, наша родина — це перша сформована соціальна група, у якій ми вчимося правильно сприймати навколишнє середовище, спілкуватися з людьми, розрізняти погане й хороше, правду й брехню, добро і зло. Сім’я допомагає нам знайти себе, свої певні ідеали, вона дарує нам шлях у майбутнє, таким чином вона нас і формує. Виховання дитини — це велика відповідальність, яка лягає на плечі усіх членів родини без жодного винятку. Кожне слово, жест, міміка чи погляд переймаються дитиною, вона наслідує своїх рідних, адже на цьому етапі вони для неї є безперечним авторитетом. Тож безпосереднім і головним завданням родини у вихованні своєї дитини є формування у неї правильного світогляду, а відтак, бажання творити й дарувати іншим добро, бо саме така особистість сприймається соціумом якнайкраще. Тільки рідні люди можуть закласти основи моральності, сформувати норми поведінки і розкрити внутрішній світ та індивідуальні якості своєї любої дитини. Але для того, щоб все це втілити у реальність, і привчити дитя до добра, треба зробити таку ж саму атмосферу і в родині. Любов, порозуміння, підтримка й довіра мають бути присутні в сімейних стосунках, адже наочний приклад — це найкращий вчитель. Саме своїми діями можна досягнути бажаного результату. Тому саме батькам обирати, яке майбутнє чекає на їх дитину: стане вона довіряти чи виросте агресивною, замкнутою; матиме бажання спілкуватись чи тільки уникатиме розмов; буде прагнути співпраці або ж обере конфліктність; а головне, навчиться сприймати добро й дарувати його іншим чи, навпаки, вирішить, що світ - це тільки зло, а добру у ньому взагалі не місце.