Объяснение:
Справжнім чарівником художнього слова можна назвати українського письменника Всеволода Нестайка. Сам він вважає, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна. Тому й став дитячим письменником, щоб у творах повертатися у дитинство, догратися, досміятися. З перших рядків повісті починаєш розуміти: доведеться сміятися. Такий незвичайний колорит сільського дитинства зобразив письменник. Пригоди героїв повісті починаються змалку. Пискнув неправильно хлопчина власне ім'я. От і прозвали Явою на все життя. Але немає коли засмучуватися з цього приводу, бо виникає стільки справ, що не вистачає часу замислюватися над тим, як там тебе називають. Та ще й є друг Павлуша, який виручить і до що-небудь придумати. Ява і Павлуша не просто вигадники. Це дві "бомби уповільненої дії", хоч у їх вчинках немає злого умислу, а тільки добрі наміри. Адже добру справу хотіли зробити хлопці, коли проводили першу лінію метро у Васюківці. Порятунок маленького песика Собакевича із занедбаної криниці взагалі можна назвати подвигом без будь-яких жартів: далеко не кожен спуститься на дно напівзруйнованого колодязя. Щоправда, енергія у хлопців б'є через край. Тому навіть добрі справи часто перетворюються на комічні ситуації, що викликають сміх.
Я вважаю, що у тварин є душа, наприклад деякі тварини допомагають сліпим людям переходити дорогу, вони роблять людей щасливими, тварини завжди поруч з людьми у скрутну хвилину, іноді ми їх не розуміємо, але вони розуміють нас завжди
Ми люди і нам дуже часто не вистачає спілкування, піклування про когось, у деяких людей наприклад у стареньких бабусь та дідусів не має можливості піклуватися про когось, або розмовляти з кимось, тоді на поміч приходять тварини, ці маленькі створіння мають велике серце, допомагають нам відчувати себе краще, заспокоюють, дарують нам усмішку.
Отже без наших "братів менших", нам не було би так добре і затишно вдома, так весело і радісно коли трапляються сумні події.
