Автор невідомий
Назва «Чи не той то хміль»:
Жанр: історична пісня.
Рік написання/видання приблизно 1649
Літературний рід: ліро-епочний твір
Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.
Одна з відмінностей людини від тварин, навіть розумних, полягає в тому, що тільки людина здатна жартувати й сміятися.
Звичайно «серйозні люди» стануть заперечувати важливість гумору, зневажливо питаючи: яка користь у простому жарті? Та гумор часом служить не тільки корисним, а життєво важливим цілям. Мабуть, всі чули приказки: «Сміх подовжує життя» або «Сміх — це найкращі ліки». Ці приказки виникли не просто так, адже ще цілителі Середньовіччя виписували хворим блазнівські клоунади, щоб прискорити одужання своїх пацієнтів. І сьогодні багато лікарів впевнені, що гумор сприятливо впливає на лікування хворого.
Моя мати працює в лікарні. Кожного дня вона приймає десятки пацієнтів. Дуже часто люди нервують і хвилюються, але мати знає: як поводитись у таких випадках. Вона завжди в доброму гуморі, чи то вдома, чи на роботі. Ставлячи діагноз хворому, вона може розповісти якийсь дотепний випадок зі своєї практики й цим підняти настрій людині. А інколи достатньо просто привітно заговорити і посміхнутися, щоб людина уже відчула себе важливою й потрібною.
Дуже важко йти по життю без посмішки й жарту, адже кожен день нашого існування супроводжується дрібними й великими стресами. Гумор же слугує своєрідною «розрядкою» й відволікає нас від проблем. Коли у важкій ситуації знаходиш щось смішне, то напруга й роздратованість одразу відступає.
Творча спадщина нашого народу свідчить про те, що в недобрі часи гумор допомагав йому вистояти в нелегкій боротьбі за своє існування. Згадаймо хоча б постать Павла Губенка, більш відомого як Остап Вишня. У такі важкі часи для своєї країни, як Перша, а згодом і Друга світова війна, Голодомор і сталінські репресії, він писав усмішки й гуморески, щоб звеселяти людей і дарувати їм надію на веселе й світле майбутнє. Письменник писав про свою гумореску «Зенітка»: «Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось веселе… щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди й на фронті, і в тилу, таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказати б, мобілізаційну, підбадьорювальну роль».
Тож ми вже зрозуміли, що гумор — це потужна зброя, а значить він може бути використаний і на шкоду людині. Надмірне застосування гумору переходить у глузування, що може викликати в об’єкта насмішок негативні почуття і, як наслідок, агресію. Тому пускати в хід жарт слід обережно, намагаючись при цьому не образити людину.
Отже можна зробити висновок, що гумор дійсно відіграє велику роль у нашому житті. Живучи без усмішки й жарту та приймаючи все до серця, ми б, мабуть, просто не витримали всієї серйозності життя.