твір на тему "як виховувати в собі риси сміливості, хоробрості, кмітливості, відповідольності" на основі творів : "Теорадори з васюківки" , "Митько-завр з Юрківки" , "Тайемне товариство боягузів"
У повісті «Захар Беркут» Іван Якович Франко створив образ справжнього народного ватажка, щирого патріота рідної землі.
У великому гірському селі Тухля живе сивий чоловік Захар Беркут. У тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. Захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади.
Цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. Саме так говорить про свого батька син Захара — Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її».
Захар Беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. Він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. Але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх... провідників цілого народу...»
Цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. Усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо допомагав і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки... Лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут».
В останні роки свого життя, попри хворобу, Старицький написав історичний роман «Оборона Буші» (1894), романи «Перед бурей» (1897), «Молодість Мазепи» (1898), «Разбойник Кармелюк» (1903) та інші російською мовою. «Разбойник Кармелюк» вперше опубліковано у газеті «Московский листок», окремою книгою цей роман вийшов у Москві у 1908 році. Українською мовою роман виходив у Львові (1909–1910) та у Чернівцях (1927). У 1927–1928 р.р. під назвою «Кармелюк» роман вийшов у Києві за редакцією Л. М. Старицької. У 1957 та у 1959 роках роман з незначними скороченнями видавало видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь». У 1965 р. цей роман випустило видавництво «Дніпро» російською мовою під назвою «Разбойник Кармелюк», а у 1971 році — українською мовою під назвою «Кармелюк». Видання «Поезії» (1908);«Драматичні твори» (1907–1910);«Вибрані твори» (1954);«Вибрані твори» (1959);«Твори в восьми томах» (1963–1965);«Твори у шести томах» (1989), видавництво «Дніпро»;«Разбойник Кармелюк», (1988), видавництво «Дніпро».
У великому гірському селі Тухля живе сивий чоловік Захар Беркут. У тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. Захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади.
Цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. Саме так говорить про свого батька син Захара — Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її».
Захар Беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. Він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. Але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх... провідників цілого народу...»
Цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. Усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо допомагав і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки... Лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут».