Нещодавно я прочитав(прочитала) повість Олександра Гавроша “Неймовірні пригоди Івана Сили”. Мені ця повість дуже сподобалася і я вирішив написати до неї невелике продовження.
Минуло п’ять років. Усі персонажі знайшли свою стежку у житті. Проте на які відстані не занесла їх доля, вони всеодно рано чи пізно зустрінуться. Саме це і сталося. Одного разу вирішив Іван Сила з Мілкою відвідати столицю. У столиці майже нічого не змінилося: той самий вокзал, будинки, та сама площа. Так само як і колись, усі метушаться, кудись поспішають.
Проте увагу Івана привернула метушня на площі. Підійшовши блище Іван побачив як поліцейський упіймав злочинця. Поліцейський голосно переконував хлопчину, що крадіжка- це дуже погано.
Голос поліцейського здавався Іванові дуже знайомим. Через мить погляд поліцейського упав на Івана. Силач усміхнувся. Поліцейським був Міха Голий. Люд з площі почав розходитися, а поліцейський обняв Івана.
Почалася довга душевна розмова. Міха розповів, що давно зав’язав з крадіжками. Став поліцейським. Нещодавно одружився.
Іван попросив друга щоби він завітав до нього в гості. Поліцейський зауважив що давно хотів відвідати старого друга. Навіть сказав що запросить до Івана у гості Піню, Пандорського, Фандіго та Ренату. Силач був у захваті.
Вражені зустріччю троє розмовляючи гуляли по столичним вулицям.
За життя Тарас Шевченко був видатною і яскравою особистістю.
Сам той факт, що він народився і виріс у багатодітній сім’ї селян-кріпаків і ще дитиною проявив надзвичайний потяг до знань і талант митця-художника та поета, свідчить про те, що цю людину подарував українському народові сам Господь. Визначні українці вважають, що Т. Шевченко вивів нас із феодального рабства і царської неволі до рівня державної нації. Він – наш пророк і провідник. Серед найвідоміших митців світу не знайдеться іншої людини, яка б вийшла із самих низів суспільства і досягнула духовних вершин. Т. Шевченко творив в умовах жорстокого тиску і переслідувань з боку царського режиму. В той же час його творчість отримала визнання в найвищих світських колах імперії. Він здійснював екскурси в далеку історію європейських країн, співставляв тодішні події з українськими реаліями в умовах жорстокої цензури і сваволі царських спецслужб. У своїх численних творах відновлював історичну правду й справедливість українців. Філософія його життєвої позиції полягала у визволенні України й українців з імперського гніту. Тарас Шевченко оспівував лицарів національного духу, великих діячів козацької доби всупереч прагненню імперської влади швидко стерти з пам`яті народної навіть згадку про ті часи та події, про тих героїв. Його талант, даний Всевишнім, а також творча праця впродовж всього життя спричинилися до формування життєвої позиції всіх наступних поколінь борців за волю України. Пам’ятники Шевченкові споруджено в багатьох країнах світу. Також твори його перекладені мовами провідних держав і народів.
Минуло 197 років від народження Тараса Шевченка. Але, читаючи його твори «Кавказ», «Неофіти», «Мазепа», «Гайдамаки», «Берестечко» та ряд інших, приходимо до висновку, що він писав немов про наш час. Згадаймо, як оцінив Шевченко наслідки страти Гонти і Залізняка: «…над дітьми козацькими поганці запанували». Чи не так сталося після вбивств сучасних лідерів, провідників і героїв? Нагадував Т. Шевченко й кожному з нас про необхідність вистояти в умовах лихоліть і скрути, бо «не вмирає душа наша, не вмирає воля, і неситий не виоре на дні моря поля» і закликав: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає, за вас правда, за вас слава і воля святая».
Читаймо, шануймо і любім духовного батька всіх українців – Тараса Григоровича Шевченка!