1892, 31 грудня – народився Михайло Васильович Семенко в невеликому селі Кибинці, Полтавська область в родині волосного писаря 1911 – вступив до Петербурзького психоневрологічного університету 1913 – вийшла перша збірка «Prelude»
1914 – переїздить до міста Київ та з початком Першої світової війни його мобілізують до царської армії. Встигає видати збірки «Дерзання» та «Кверо-футуризм» 1915 – написав цикл «Крапки і плями» 1916-1917 – служить у Владивостоці телеграфістом. Там же Михайль Семенко вступив до угрупування РСДРП(б) 1917 – повертається до Києва та починає активно писати. Очолив рух за відродження і розвиток національної літератури 1918 – написав три збірки «П’єро здається», «”П’єро кохає», та «Дев’ять поем» 1919 – написав збірку «Дві поезофільми» 1920 – разом з М. Любченком та О. Слісаренком видав «Альманах трьох» 1921 – організував дві групи футуристичного спрямування – «Ударна група поетів-футуристів» та «Асоціація панфутуристів» 1922 – проголосив панфутуристичну теорію, згідно якої класичне мистецтво перебуваючи на піку свого розвитку раптом починає впадати в агонію. Михайль Семенко наголошував на тому щоб створити над мистецтво 1924 – світ побачила збірка «Кобзар» 1927 – написав книги «Степ» та «Маруся Богуславка» 1931 – видав збірку «Сучасні вірші» 1932 – видав дві збірки «З радянського щоденника» та «Китай в огні» 1933 – видав збірку «Міжнародні діла» 1936 – розлучився зі своєю другою дружиною, українською актрисою Наталією Ужвій з якою у них був спільний син Михайло 1937, 23 квітня – відбувся творчий вечір імені Семенка. А вже через три дні його арештовують, звинувативши у контрреволюційній діяльності 1937, 23 жовтня – Семенка розстріляли
порівняння «наче біс який сидів у хлопцеві», «щоки, ніби оловом налиті», «як соловей-розбійник», «ворота, ніби скринька», «камінь, а не дитина», «дощ такими потоками, наче там тисячі федьків», «лід, як цукор», «немов не чув», «наче твій тато, став пузатий федько», «стриба, як кішка», «як крізь сон бачив», «шматки лізли на неї, немов збиралися розчавити живе створіння», «крижини лізли одна на одну, чисто було схоже на те, як женуть великій гуркіт волів», «стрибнув, наче пробуючи його».
метафора «сонце хитро виглядає з-за парового млина», «паперовий змій кокетує й хитає головою», «соромливо посміхається своїми невеликими синіми очима толя», «дощ січе»; «грім тріщить», «парує земля», «лід тріщав, лускався», «крига йде».
мова твору притаманні: лаконізм, стислість, скупість, динамічність і «нещадність», «образно-уривчасте» речення і драматичні діалоги з повторами, вигуками, уривками фраз. використання діалектизмів, русизмів, жаргонізмів сприяло повнішому і правдивому змалюванню епохи.
