Все було за снігом. Менш як за день буде Новий рік, але Юльку зовсім не весело. Він ніби сидить малює, та думає про те як погано все вийшло зі Славком. В один момент він зірвався, аби-як накинув куртку і хотів було вже вийти, коли його зупинила мати:
- Куди зібрався? Вже майже ніч на дворі.
- Хочу вибачитись перед Славкою, адже це я його тоді підставив. - Юлько стояв переминаючись з ноги на ногу, боячись підняти очі на матір, та коли він це нарешті зробив, то не побачив ані злості, ані розчарування замість них була радість.
- Мій хлопчику, я рада що ти зрозумів і визнав свою помилку, тож біжи, але не надовго!
Вдома в Славка Беркути:
Восьма година вечора. Неочікувано хтось подзвонив у двері.
- Сину, відкрий двері.- попросив батько Славка.
Славко відчиняє двері і зустрічає на порозі Юлька Ващука.
- Здоров був, Юльку.
- Привіт, Беркуто. Я цей, того, вибачитися прийшов.- сказав невпевнено Ващук.
- Ти? Вибачитись? Ну проходь тоді, чого стоїш, як сирота.
- Славко, ти мені вибач, будь ласка, це я тоді підставив тебе, назвавшись у міліції твоїм ім'ям. Коли ми бились я також спеціально тебе роздратував, хоча знав що тобі й без мене погано.
- Ох, ну й друга Бог послав. Добре, Юльку, але я надіюсь що ця сварка була в нас останньою.
Хлопці обнялися й вирішили більше ніколи не сваритись. У Юлька нарешті пішло з перед очей розгніване й засмучене лице Лілі Теслюк, він нарешті заспокоївся.
Браз Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою.Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець.Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.
Так говорят потому-что книга, это как окошко в мир знаний! Туда по смотришь, и много чего можно узнать! Ещё эта вещь влияет на технику чтения. При чтении книги у тебя появляется большой запас слов. Я советую выбирать книги с большим количеством "Коварных" слов... Когда только на обложку по смотришь, или 1 страницу про читаешь, то сразу появляется интерес к книге. И если видите умных людей, то сразу так и думайте что они много читают! Вы же прекрасно знаете сколько существует видов книг! Есть романы, сказки, страшилки, есть книги с стихотворениями, шутками, загадками, стихами, поэмой, советами, а также скороговорками! Потому, никогда не забывайте читать! Вы же хотите быть умным?
Відповідь:
Все було за снігом. Менш як за день буде Новий рік, але Юльку зовсім не весело. Він ніби сидить малює, та думає про те як погано все вийшло зі Славком. В один момент він зірвався, аби-як накинув куртку і хотів було вже вийти, коли його зупинила мати:
- Куди зібрався? Вже майже ніч на дворі.
- Хочу вибачитись перед Славкою, адже це я його тоді підставив. - Юлько стояв переминаючись з ноги на ногу, боячись підняти очі на матір, та коли він це нарешті зробив, то не побачив ані злості, ані розчарування замість них була радість.
- Мій хлопчику, я рада що ти зрозумів і визнав свою помилку, тож біжи, але не надовго!
Вдома в Славка Беркути:
Восьма година вечора. Неочікувано хтось подзвонив у двері.
- Сину, відкрий двері.- попросив батько Славка.
Славко відчиняє двері і зустрічає на порозі Юлька Ващука.
- Здоров був, Юльку.
- Привіт, Беркуто. Я цей, того, вибачитися прийшов.- сказав невпевнено Ващук.
- Ти? Вибачитись? Ну проходь тоді, чого стоїш, як сирота.
- Славко, ти мені вибач, будь ласка, це я тоді підставив тебе, назвавшись у міліції твоїм ім'ям. Коли ми бились я також спеціально тебе роздратував, хоча знав що тобі й без мене погано.
- Ох, ну й друга Бог послав. Добре, Юльку, але я надіюсь що ця сварка була в нас останньою.
Хлопці обнялися й вирішили більше ніколи не сваритись. У Юлька нарешті пішло з перед очей розгніване й засмучене лице Лілі Теслюк, він нарешті заспокоївся.
Пояснення: