Привіт,я коли згадую про тебе сестро, про те як ти за мною доглядала,ти була мені за рідну матір.Я про це ніколи не забуду я сумую за тобою але неможу побачити.Катрю я любив писати вірші,казки і твори але ти і наша сім'я найкращі на всьому світі я вас дуже сильно люблю і сумую!
Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини «Гаї шумлять...». Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.
І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.
На календарі вже час для весни. Причаїлася холодна зима десь у яру. Не хоче забиратися геть. Та не бояться її люди, особливо молоді дівчата та хлопці. Допомагають весні долати зиму у весняних хороводах: «ми цю пісеньку співаєм і весноньку викликаєм». Носять зображення сонця. Побачило це велике сонце, усміхнулося, послало багато промінчиків на землю, щоб привітатися із побратимами. Потепліло. Розтанув сніг. Заспівали радісно дівчата: «ой минула вже зима, снігу, льоду вже нема». Запалили солом'яне опудало зими. Перелякалася зима, та й побігла від нестерпного жару у вічний холод. Почула заклики дівчат весна, ступила на поріг, а з нею разом «прилетіли журавлі, і великі, і малі». Природа прокинулась, зазеленіла та й зацвіла буйним цвітом для гарного майбутнього врожаю.
Привіт,я коли згадую про тебе сестро, про те як ти за мною доглядала,ти була мені за рідну матір.Я про це ніколи не забуду я сумую за тобою але неможу побачити.Катрю я любив писати вірші,казки і твори але ти і наша сім'я найкращі на всьому світі я вас дуже сильно люблю і сумую!