Написати твір-роздум на тему (Яким я бачу справжнього друга).Використати на підтвердження своїх думок приклади з повісті Я.Стельмаха (Митькозавр з Юрківки...)
ответ:Я бачу друга добрим і вірним.Він має допомагати,як це сказано в творі Митькозавр із Юрківки.Коли вони йшли шукати Митькозавра вони не бросали друг друга в біді.Вони допомагали одне одному.Справжній друй це той кто тебе розуміє.
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».
Багато пісень і віршів складено про людське серце. Кожен знає, що воно може любити, ненавидіти, хвилюватися, страждати, співчувати. Ще серце здатне вміщувати і любов, і ненависть одночасно.
Відповідь на питання, для чого людині серце, мені здається, можна дістати, прочитавши повість А. Дімарова «Українська вендета».
Автор відтворює довоєнні роки і початок Великої Вітчизняної війни. Його героїня Уляна була красуня на все село Рогожівку та ще й смілива і відважна. До безтями був у неї закоханий Ілько, який за характером не поступався їй. Однак дівчина всім серцем покохала іншого хлопця, тихого Миколу, й одружилася з ним. Здавалося б, зрозуміло, що серце людині дано для любові, добра, радості. Та невдовзі чоловік помер, і залишилася вона з сином, якого теж звали Миколою. Всю свою безмежну любов вона віддавала йому. Однак у серці жінки оселилася туга за чоловіком.
Коли почалася війна, Миколі виповнилося тільки сімнадцять років. І вродливий він був, і добрий, і найкраща дівчина його кохала. Але жорстокі поліцаї вбили юнака. Це люди з кам'яним серцем, зовсім безсердечні, нелюди.
Страшне горе пережила мати. І тоді разом із любов'ю до сина в її серці з'явилася ненависть до поліцаїв. Вирішила Уляна помститися вбивцям. Вона спалила свою хату й оселилася у безлюдному місці, на болоті. Вірний і надійний Ілько як міг допомагав їй. Стільки любові було в його серці, що він навіть не в своєї домівки заради ння коханої жінки. Щоб сповістити Уляну про небезпеку, Ілько підпалив власну хату. А мужня жінка тим часом вистежувала поліцаїв, щоб помститися за сина. Зуміла все-таки неймовірним зусиллям поодинці притягти їх на кладовище, де біля могили свого сина вчинила над кожним справедливу розправу.
Коли Уляна помстилася всім убивцям, життя втратило для неї сенс. Німці влаштували на неї облаву. Уляна вже не шукала порятунку. Вона стріляла до останнього патрона, поки не загинула.
Ось такі жорстокі випробування випали на долю мужньої жінки. її серце реагувало на них саме так. Бо на те воно й дане людині, щоб любити, робити добро і боротися зі злом .
ответ:Я бачу друга добрим і вірним.Він має допомагати,як це сказано в творі Митькозавр із Юрківки.Коли вони йшли шукати Митькозавра вони не бросали друг друга в біді.Вони допомагали одне одному.Справжній друй це той кто тебе розуміє.
Отже,я бачу свого друга добрим.
Объяснение: