В русской литературе XIX века образы Евгения Онегина и Печорина стали символами эпохи. В них соединились типические черты представителей дворянского сословия с выдающимися личными качествами, глубоким интеллектом и силой характера, которым, увы, не нашлось применения в условиях глубокого нравственного кризиса, ставшего главной приметой времени в 30-е – 40-е годы. Непонятые в своем кругу, лишние, они понапрасну растратили свои силы, так и не сумев преодолеть нравственную глухоту современников и мелочность общественного мнения, считавшегося главным мерилом человеческих ценностей в высшем свете. При всей похожести, Онегин и Печорин наделены яркими индивидуальными чертами, благодаря которым интерес к этим литературным героям проявляют и современные читатели.
Вступ (експозиція) — палке слово автора про героїчну історію народу, про його нескорений вільнолюбивий дух. I частина — втеча Остапа і Соломії від пана. Це зав’язка сюжету. II частина — переправа через Прут і поранення головного героя. III частина — перебування Остапа у плавнях, пошуки Соломією порятунку. Поєдинок юнака з вовком. IV частина — головні герої у циган, арешт Остапа. V частина. Кульмінацією повісті є спроба Соломії визволити коханого з-під турецької варти. Розв’язка твору — загибель головної героїні. Епілог — старий Остап живе самотою і чекає зустрічі у вічності з коханою.
