Кінець твору свідщить про те що дівчинка своїм завзяттям та жагою зняти прокляття зняла його та ще й врятувала душі Катрі та Семена які блукали у їхньому підїзді
Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося". «Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відображення народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь. Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, здавалося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обміняти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружити, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть. Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й такі, які вище за все цінували Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
27 серпня 1856 Іван Якович Франко народився в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині (Львівщина) в родині коваля. 1862–1864Навчання в початковій школі села Ясениця-Сільна. 1864-1867Навчання в школі при василіанському монастирі у Дрогобичі. 1871Франко написав свій перший вірш про смерть батька. 1874Вірш «Народна пісня» опублікували у львівському журналі «Друг». 1867- 1875Навчання в Дрогобицькій гімназії. 1875Cтудент філософського факультету Львівського університету, учасник редколегії журналу «Друг» Червень 1877Івана Франка заарештовано (на 9 місяців) 1878Разом з Михайлом Павликом засновує часопис «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».«Каменярі». 1880Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після тримісячного ув’язнення Франко перебував під наглядом поліції, був змушений припинити навчання в університеті.«Вічний революціонер»,«Не пора…». 1881Франко став співвидавцем часопису «Світ». Повісті «Boa constrictor», «Борислав сміється». 1882Працював у редакції часопису «Зоря». Повість «Захар Беркут». 1883–1885Працював у газеті «Діло». 1886Одружився з Ольгою Хоружинською 1887–1897Був співробітником польської газети «Kurjer Lwowski».Збірка «З вершин і низин». 1889Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт письменника. 1890За підтримки Михайла Драгоманова Франко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготував для неї програму, 1891Франко завершує навчання в Чернівецькому університеті. 1893Соціально-психологічна драма «Украдене щастя». 1890–1895Разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник «Народ».Віршована історична драма «Сон князя Святослава». 1896, 1897Збірка «Зів’яле листя».Збірка «Мій Ізмарагд». 1899Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію. 1900Збірка «Із днів журби» 1904Полишив активну участь у політичному житті. 1905, 1906Поема «Мойсей». Програмова збірка «Semper tiro» 26 листопада 1915 року .українська громадськість Відня висунула кандидатуру Івана Франка на здобуття Нобелівської премії (отримати завадила смерть) 28 травня 1916Іван Франко помер, він похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Кінець твору свідщить про те що дівчинка своїм завзяттям та жагою зняти прокляття зняла його та ще й врятувала душі Катрі та Семена які блукали у їхньому підїзді