Як і вся поезія Шевченка, його лірика потребує розгляду в контексті того широкого оновлювального руху, що здійснили в європейській поезії першої половини ХІХ ст. такі могутні її творці, як Дж.-Г. Байрон, В.Гюго, Г.Гейне, О.Пушкін, М.Лермонтов інші видатні поети. Епоха романтизму, який у ряді випадків уже суміщався з постромантичним реалізмом, у ліричній поезії ознаменувалася прагненням до вільного, індивідуально своєрідного самовираження особи, посиленим інтересом до різноманітних аспектів національного буття народу, зокрема, до фольклору та можливостей його синтезу з літературною традицією, настановами на свободу й самобутність — усупереч раціоналістичним приписам класицизму — художньої форми. Усе це з тими чи тими відмінностями на різних етапах здобуло яскравий вияв і в поезії Шевченка, почасти як творчо сприйняте з досвіду ближчих попередників і сучасників у рідній та інших літературах, а головне — як геніально відкрите, знайдене особисто на ще тільки діткнутому новим череслом українському перелозі.
У ліриці різногранно розкривається духовна особистість Шевченка, багатство емоційного світу, властиві йому гуманізм і патріотизм — переважно в больових, страждаючих, але разом з тим і діяльно-активних виявах, волелюбний революційний пафос ідей і переконань, національна своєрідність і загальнолюдська глибинність образів і мотивів, усього художнього космосу його поезії.
Среди народных песен наиболее известные исторические и обрядовые. Песня историческая была в кровавых сечах, в походах, по всем дорогам казацкой славы. Странствовала она млечными путями. Отобразила трудную судьбу, высказывая протест против барщины и крепостничества, солдатчины, унижение. Обрядовые песни — романтически-приподнятые колядки и щедривки — поэтическим словом прославляли трудового человека, отторгали его мысли от будничных проблем. А весной, когда все оживало вокруг, когда красота природы беспокоила чуткие молодые сердца, над украинскими селами звучали веснушки. В этих песнях объединялась радость с тихой грустью. За весной наступало русальное воскресенье, а дальше – подготовка к свадьбе. Дошли к нашему времени и купальские и жатвенные песни. Они преисполнены бодрым расположением духа, привлекательностью, мечтами о благосостоянии, любовью к природе. Среди народных песен беспокоят душу лирические песни, которые сопровождают молодых под венец. В них – отголосок семейной радости, грусть за не преисполненными мечтами, сетование на трудную судьбу, кручина за настоящей любовью. Среди поэтов-песенников первое слово, безусловно, принадлежит И. Франко, который с молоком матери обрал в себя любовь, которая проявила себя в зрелой поэзии. Поэзии сборника каменщика «Завядшая листва» привлекли внимание композиторов и зазвучали на всю Украину «Красная калина, чего в лузе гнешься?», «Почему являешься мне во сне?», «Ой ты, девушка, из ореха зерно» и прочие. Много стихов М. Вороного тоже положено на музыку. Его поэзия никогда не оставляла читателей равнодушными. Магия стихов Вороного не в словах, а в музыкальности каждой строфы, каждой строки. Эта музыкальность, которая смущает, захватывает, беспокоит. В поэзии В. Сосюры, все будто обычное, размеренное, традиционное. Рассказ плывет тихо, спокойно. А душа переполняется непостижимым чувством, аж дух захватывает, когда слышишь: Так никто не любил. Через тысячи лет Лишь приходит подобная любовь. В день такой расцветает весна на земле И земля просыпается рано. Песенником 60-х годов XX столетия называют А. Малышка. Его «Песня о полотенце» стало одной из любимейший. Привлекает внимание в этой песне образ полотенца.
Песня - это признак жизни каждого народа, каждого человека. Если человек поет - он живет и наслаждается каждой минутой подаренной ей. Песня передает настроение, эмоции, чувства. Песней можно выделить радость и печаль, вернуться к истории наших предков, проникнуться духом и стать одним целым со своими прадедами. Когда исчезает песня - умирает человеческая душа, человек теряет связь со своим внутренним миром, навсегда оставаясь лишь с материальными ценностями . Поэтому так важно беречь песню, потому что песня - это душа народа.
Объяснение:
Як і вся поезія Шевченка, його лірика потребує розгляду в контексті того широкого оновлювального руху, що здійснили в європейській поезії першої половини ХІХ ст. такі могутні її творці, як Дж.-Г. Байрон, В.Гюго, Г.Гейне, О.Пушкін, М.Лермонтов інші видатні поети. Епоха романтизму, який у ряді випадків уже суміщався з постромантичним реалізмом, у ліричній поезії ознаменувалася прагненням до вільного, індивідуально своєрідного самовираження особи, посиленим інтересом до різноманітних аспектів національного буття народу, зокрема, до фольклору та можливостей його синтезу з літературною традицією, настановами на свободу й самобутність — усупереч раціоналістичним приписам класицизму — художньої форми. Усе це з тими чи тими відмінностями на різних етапах здобуло яскравий вияв і в поезії Шевченка, почасти як творчо сприйняте з досвіду ближчих попередників і сучасників у рідній та інших літературах, а головне — як геніально відкрите, знайдене особисто на ще тільки діткнутому новим череслом українському перелозі.
У ліриці різногранно розкривається духовна особистість Шевченка, багатство емоційного світу, властиві йому гуманізм і патріотизм — переважно в больових, страждаючих, але разом з тим і діяльно-активних виявах, волелюбний революційний пафос ідей і переконань, національна своєрідність і загальнолюдська глибинність образів і мотивів, усього художнього космосу його поезії.