ответ:На 1 января 1942 года число немецких военнопленных в СССР составляло 9147 человек. Впервые значительное количество немецких военнослужащих попало в советский плен в результате Сталинградской битвы (89 000).
В 1943—1944 годах Управлением по делам военнопленных и интернированных НКВД СССР совместно с Главным политуправлением Красной Армии велась активная работа вокруг создания антифашистских организаций военнопленных. В июле 1943 года из военнопленных был создан Национальный комитет «Свободная Германия».
В годы войны труд военнопленных в народном хозяйстве страны не имел большого значения, он стал значимым фактором лишь после окончания войны. Военнопленные участвовали в восстановлении народного хозяйства, уничтоженного во время войны — заводов, плотин, железных дорог, портов и так далее. Также они активно использовались при восстановлении старого и возведении нового жилого фонда во многих городах СССР. Кроме этого, пленные немцы активно использовались на лесозаготовках, при строительстве автомобильных и железных дорог в отдалённых и труднодоступных районах, а также при добыче полезных ископаемых — например, урана, угля, железной руды. По данным Центрального финансового отдела Министерства внутренних дел СССР, за период с 1943 года по 1 января 1950 года военнопленные отработали 1 077 564 200 человеко-дней, заработали 16 723 628 рублей и выполнили работу в строительстве и промышленности общей стоимостью примерно 50 млрд рублей.
Объяснение:
Тема: поетичний роздум поета про сенс буття людини (для чого живе, що є для неї найцінніше).
Ідея: автор розкриває трагізм людського існування у світі облуди і фальші. Неможливість людського щастя без взаємного кохання (ніяка сила не спроможна змусити любити).
Основна думка:
«А без щастя, без віри й любові внутрі
Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!»
Римування: паралельне
Сюжетні елементи композиції:
Експозиція:
Олександер Великий весь світ звоював
І отсе в Вавілоні, мов бог раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив
Зав’язка:
На ж тобі сей малий золотистий горіх.
Розвиток дії і кульмінація:
А без щастя, без віри й любові внутрі
Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!
Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!
Розв’язка:
Прояснів його ум, серце збулось химер,
А в опівніч саму Олександер умер.До циклу «Легенди» збірки «Мій Ізмарагд» увійшла філософська «Легенда про вічне життя», у якій І. Франко розмірковує про те, чим є людське життя, про його сенс, цінність. Для поета-борця «життя» — то борня», проте й у цій поезії автор звертається до теми нерозділеного кохання, зради, брехні («любов — то брехня»).
«Побожний аскет», проживши весь вік у пустелі та заслуживши молитвами та постом прихильність богині, здобув священний дар — золотистий горіх, що дарував вічне життя. Але античний мудрець відмовляється від подарунка. Він віддає його Олександру Македонському (356-323 рр. до н. е.), прозваному за життя Великим.
Закоханий у персіянку Роксану, цар віддає священний горіх дівчині. Та вона кохає іншого — генерала Птоломея. Проте й цей геніальний полководець не уявляє свого безсмертя з вродливою Роксаною, зате готовий ділити його з куртизанкою. Куртизанка ж приносить горіх безсмертя отруєному Роксаною Олександру, адже кохає царя, але він знову відмовляється від вічного життя й кидає горіх у вогонь.
«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найцінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба.
А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно:
«А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть віку вік на кострі!»
Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.