Кохання… Воно підносить людину до небес і розбиває її душу, робить нас сильними і слабкими водночас… Кохання має надзвичайну силу – воно розкриває справжню людську сутність. Через кохання ми здійснюємо найпрекрасніші і найжахливіші вчинки, воно робить нас тими, ким ми є. У повісті «Дорогою ціною» М. Коцюбинський розповідає історію кохання двох молодих людей: Остапа і Соломії. Їхня трагедія полягала у тому, що вони були кріпаками і не мали права вибору. Саме тому Соломію видали заміж за іншого, хоча кохала вона довгий час саме Остапа і життя своє пов’язати хотіла, звичайно ж, з ним. Це кохання було гірким, тому що не мало права на існування. Але коли Остап вирішує втекти на волю за Дунай, Соломія тікає з ним. Вона усвідомлює, чим їм це загрожує, яке покарання очікує на них, якщо їх впіймають. Але це не зупиняє дівчину. Заради коханого вона ладна на все. Соломія не може жити без нього, адже, як каже сама, з Остапом зникне сенс її життя. Саме кохання до Остапові і Соломії пережити ті складні часи, коли вони переховувалися у очереті, коли Остап був тяжко поранений. Саме любов Соломії не дала йому померти. На мою думку, сьогодні рідко зустрінеш таку самопожертву: Соломія не покинула пораненого хлопця, хоча розуміла, що їх можуть наздогнати або знайти переслідувачі, вона намагалася йому до будь-яким чином… Соломія піклувалася про коханого, шукала їжу і воду, шукала шляхи порятунку… Вона, слабка дівчина, виявилася сильною морально, її кохання зробило такою… Та найбільше мене вразило те, як Соломія визволяла Остапа від турків. Дівчина чудово розуміла, на яку небезпеку себе наражає, але це не зупинило її. Вона ладна була віддати своє життя заради життя коханого. І, на жаль, так і сталося: Соломія загинула, рятуючи Остапа. Але останньою її думкою було не шкодування за тим, що вона тоне, а жаль через те, що вони з Іваном не змогли до Остапові… Хоча тут вона помилилася – Остапа вони звільнили. Ціною власних життів. Саме це і означає «кохати» – не шкодувати свого життя задля близької людини, і не бачити в цьому нічого незвичайного
Коли люди живуть у великих злиднях, господар по-тваринному наживається. Він каже, що й «війна на щось придається». Свої чорні справи він робить вночі, як злодій, коли все село спить. Коли люди навколо голодні, вони з дружиною «добре їдять». Грошей у нього дуже багато: ящик, у якому колись були гранати, уже майже заповнений грішми, а з голодними він і не думає поділитися. Нащо йому стільки грошей? Виникає питання, чому здоровий чоловік не на війні? Мабуть, хитрістю вдалося викрутитися. Цей чоловік страшніший ще й тому, що не поважає навіть своєї дружини. Ніколи лагідно не заговорить до неї. Він гроші їй не дає, а тиче під ніс. А коли втратив багатство, то звинуватив у цьому жінку й кинувся на неї з кулаками. Тисячі жінок і дітей у місті слізьми вмиваються, з голоду пухнуть, а господар коптить сало й м’ясо і продає таким самим, як він. Він хоче наскладати стільки грошей, як в банку. «Бог знає, коли буде друга війна»,— каже він жінці. «Мишка» характеристика мишки Мишка відмовилася жити в хаті своїх господарів, бо там панували скупість, ненажерливість, безсердечність. Здорові, сильні люди забули про честь, взаєморозуміння, милосердя. А мишка добре розуміє, що від зла ще ніколи й ніде добре не вродило. Вона піклувалася про своїх дітей і боялася, щоб «не навчилися брехати, як люди, тому й покинула хату, краще вже жити надворі». Мишка всі події пропускала через своє серце, їй шкода голодних городянок, ненагодованого немовляти. Вона вміє розрізняти справжні і несправжні цінності. Риси характеру мишки — справедлива, добра, чуйна, здатна до співпереживання, зневажливо ставиться до жадності, брехні, підступності.
Ліса семирічна дівчинка, який приснилися пригоди в підземній Країні чудес і Зазеркалье, де вона зустрілася з різноманітними казковими й фантастичними персонажами, що живуть по своїй особливій логіці й увесь час озадачивающими розумну юну викторианку. Будучи втіленням всіх дитячих викторианских чеснот: чемності, привітності, скромності, стриманості, серйозності, почуття власного достоїнства, А. одночасно зберігає в собі ту безпосередність і щиросердечну відкритість, які так цінував у своїх маленьких подругах боязкий і заїкуватий оксфордский професор математики Доджсон. Мир нонсенсу, куди попадає А., часто дратує її, дивні персонажі, з якими вона зустрічається, як правило, причепливі, дратівливі й уразливі, однак їй вистачає здорового глузду, щоб примиритися із ситуацією, зуміти перевести розмова на іншу тему, дивуючись чудності миру, що відкривається перед нею, одночасно приймати його таким, як він є. Адже незважаючи на всю його чудність і гадану нез'ясовність, у світі Чудес і Зазеркалья царює своя бездоганна логіка. Це мир, де все розуміється буквально, де метафора втрачає свого переносного значення, де між омофонами немає ніякої значеннєвої границі, у результаті чого каламбур таким навіть не відчувається, де парадокс виявляється результатом бездоганної логічної побудови. У забавних же пародійних віршах, рясно встречающихся в тексті, у знайомих по оригіналі логічних і граматичних зв'язках раптом виявляються зовсім інші, а те й просто безглузді слова. (Скажемо, замість відомих рядків: «Ти мигай, зірка нічна! / Де ти, хто ти, я не знаю» ми читаємо: «Ти мигаєш, пугач мій, / Я не знаю, що з тобою».) Математикові й логікові К. виявився дуже близький дитячий погляд на дійсність, не обтяжений культурною традицією, що створює складну систему еліпсів, умовчань, умовних побудов, історично придбаних значень, висновків, що давно втратили зв'язок зі своїми посилками. Багатозначність живої мови, той факт, що при висловленні різних суджень багато чого варто тримати в «розумі», співвідносячись із цілою системою культурних умовностей і неписаних правил, далеко не відразу, як ми бачимо із численних записів дитячих розмов «від двох до п'яти», входить у свідомість дитини. А., що перебуває на полпути від цього дитячого стану первісного хаосу, утримуваного лише вигадливою логікою, до культурно впорядкованого космосу дорослих, виявляється в результаті відкрита й першому (адже Країна чудес і Зазеркалье це всетаки саме її сон), і другому (свої судження про побачений вона вимовляє з погляду загальноприйнятих норм свого часу).
Відповідь:
Кохання… Воно підносить людину до небес і розбиває її душу, робить нас сильними і слабкими водночас… Кохання має надзвичайну силу – воно розкриває справжню людську сутність. Через кохання ми здійснюємо найпрекрасніші і найжахливіші вчинки, воно робить нас тими, ким ми є. У повісті «Дорогою ціною» М. Коцюбинський розповідає історію кохання двох молодих людей: Остапа і Соломії. Їхня трагедія полягала у тому, що вони були кріпаками і не мали права вибору. Саме тому Соломію видали заміж за іншого, хоча кохала вона довгий час саме Остапа і життя своє пов’язати хотіла, звичайно ж, з ним. Це кохання було гірким, тому що не мало права на існування. Але коли Остап вирішує втекти на волю за Дунай, Соломія тікає з ним. Вона усвідомлює, чим їм це загрожує, яке покарання очікує на них, якщо їх впіймають. Але це не зупиняє дівчину. Заради коханого вона ладна на все. Соломія не може жити без нього, адже, як каже сама, з Остапом зникне сенс її життя. Саме кохання до Остапові і Соломії пережити ті складні часи, коли вони переховувалися у очереті, коли Остап був тяжко поранений. Саме любов Соломії не дала йому померти. На мою думку, сьогодні рідко зустрінеш таку самопожертву: Соломія не покинула пораненого хлопця, хоча розуміла, що їх можуть наздогнати або знайти переслідувачі, вона намагалася йому до будь-яким чином… Соломія піклувалася про коханого, шукала їжу і воду, шукала шляхи порятунку… Вона, слабка дівчина, виявилася сильною морально, її кохання зробило такою… Та найбільше мене вразило те, як Соломія визволяла Остапа від турків. Дівчина чудово розуміла, на яку небезпеку себе наражає, але це не зупинило її. Вона ладна була віддати своє життя заради життя коханого. І, на жаль, так і сталося: Соломія загинула, рятуючи Остапа. Але останньою її думкою було не шкодування за тим, що вона тоне, а жаль через те, що вони з Іваном не змогли до Остапові… Хоча тут вона помилилася – Остапа вони звільнили. Ціною власних життів. Саме це і означає «кохати» – не шкодувати свого життя задля близької людини, і не бачити в цьому нічого незвичайного
Пояснення: