Відповідь:Мрією С. Васильченка було написати твір про життя великого кобзаря Тараса Шевченка. В повісті "У бур’янах"письменник розповідає про безталанне дитинство славного сина України.
Як відомо, народився Т. Шевченко у кріпацькій родині. Батьки тяжко працювали на панщині, а малого Тараса доглядала старша сестра Катерина, про яку Шевченко зберіг теплі спогади на все життя. Сама ще дитина, якій хочеться погратися, Катря посадить малого в бур’яні в ямку й біжить до подруг, запевняючи себе, що з братиком нічого не трапиться. А воно, мале, дивиться навколо, розглядається, адже навкруги стільки цікавого. Тільки ввечері згадає Катря про Тараса. Біжить шукати, а він уже й сльози всі виплакав, її чекаючи.
Та ось уже підріс Тарас і самостійно мандрує селом. Скрізь побуває: і в сусідському саду, і біля ставка, й у млині, і на козацькій могилі. Та найцікавіше йому в бур’янах. Тут він і Кармелюк, і гайдамака. Тут його воля та його власть.
Виростав Тарас допитливим, цікавим до всього нового. Десь почув він про те, що є на краю світу стовпи, які небо тримають, і туди сонце щовечора йде спати. І пішов шукати те місце. А потім образно розповідав братові й сестрі про свої мандри.
Дуже любив слухати Тарас кобзарів, лірників, розповіді діда Івана про Запорожжя, про Коліївщину. Недаремно батько жартував, що буде з нього другий Кармелюк, натякаючи на синову непокірність.
Великим горем стала для хлопця смерть матері. Батько одружився вдруге й взяв вдову з трьома дітьми. Вона одразу незлюбила Тараса, бо він її не слухав, був непокірним. А після смерті батька й зовсім Тарасові у своїй хаті життя не стало. Втік у найми до дяка, жив упроголодь, завжди брудний, у рваному одязі. Тільки й жаліла сироту сестра Катерина. А більше ніхто й не згадував про нього, не турбувався. Та терпів Тарас знущання п’яного дяка, бо навчання манило його, розумів, що воно дуже важливе, що треба вчитися. І добився свого. Життя загартувало його вдачу, навчило терпіти й наполегливо простувати до своєї мети.
Пояснення:
3)Тема жінки — одна з провідних тем творчості Ольги Кобилянської, вона проходить червоною ниткою крізь усю художню спадщину письменниці. Уперше ця тема могутньо зазвучала в творчості Тараса Шевченка і Марка Вовчка. Вони писали про тяжку долю жінки-кріпачки, жінки-матері. А Ольга Кобилянська об'єктом свого художнього дослідження обрала жінку-інтелігентку, яка страждала не від давнього "кріпацького" лиха, а від сучасного — соціального і родинно-побутового. Її жінки — здебільшого вихідці з незаможних родин, прагнуть вирватися на волю, здобути освіту, незалежність, рівноправність із чоловіками, стати потрібними народові й суспільству.
Олена Ляуфлер, героїня повісті Кобилянської "Людина", прагне рівноправності між чоловіком і жінкою, права для жінок здобувати освіту нарівні з чоловіками, права на працю, права утримувати себе в житті, а не чекати на одруження. Вона намагається зберегти свою людську гідність, віру у високе покликання жінки-людини.
Покохавши Стефана Лієвича з тієї хвилини, коли переконалася, що все, що він говорив, — правда, Олена ладна, розлучаючись із коханим на два роки, заприсягтися йому у своїй вірності, бо вона впевнена: ніякі життєві обставини не зможуть вплинути на неї, бо вона — людина.
Свою героїню письменниця проводить через низку випробувань, показуючи при цьому багатство її душі, чесність, душевну чистоту, вірність своїм почуттям. Вона любила тільки Лієвича і лишилася вірною йому навіть після його смерті.
Довго бореться Олена, довго захищає свою незалежність. Але під вагою суспільних і родинних обставин вона не може до кінця вистояти і в нерівній боротьбі, духовно надломлена, падає, щоб урятувати батьків від повного розорення, а для себе знайти хоч якусь опору в житті. Олена змушена вийти заміж за духовно вбогу і чужу їй людину.