Объяснение:
У творі Олександра Сергійовича Пушкіна «Казка про рибака і рибку» розповідається про те, що наполеглива праця і благородні вчинки завжди будуть винагороджуватися. А жадібність і егоїзм – заслуговують на покарання.
Старий багато років заробляв на життя тим що ловив рибу неводом. Стара пряжу пряла і їх цілком влаштовувала таке життя. Але одного разу старий зловив говорить золоту рибку. Рибка стала благати рибалки відпустити її назад в море пообіцявши виконати будь-яке бажання. Він послухав прохання рибки і відпустив її назад в море без жодних побажань.
Удома він розповів про рибку своїй дружині. Бабі, якій набридла убогість, не сподобався його вчинок, і вона змусила діда повернуться до рибки і попросити спочатку просто нове корито. Але її жадібність ставала все більше і більше. Після корита вона захотіла нову хату. Бачачи, що всі її бажання легко виконуються, зажадала стати стовповою дворянкою, вільної царицею і потім володаркою, у якій золота рибка буде в слугах. Стара після кожного виконаного бажання ставала все більш злий і вибагливої. Вона кричала на чоловіка вимагаючи щораз бігти до рибки за новим бажанням. Принижувала його тим що вважала його негідним її, коли отримувала що все бажала. Рибка виконувала всі побажання злий баби, шкодуючи доброго старого.
Навіть природа реагує на настрій героїв. Море теж починало штормити від ненаситних бажань жорстокої жінки. Але рибка розсердилася на останнє бажання старої і повернула все в той же стан що і раніше. Залишилися старий ос старою біля розбитого корита і в старій хаті. Якби не була стара такої жорстокої і жадібної, то могла б прожити зі старим ще багато-багато років, але вже в багатстві. Рибка показала, що не можна бути надто ненаситним. У всьому потрібно знати міру і бути вдячним за те, що отримуєш від життя в якості подарунка. Жити потрібно на те що зароблено чесною працею і відповідно життя.
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті «Гуси-лебеді летять» розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово «насіння» взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Тема – розповідь про незвичайного дракона Грицька, який мріє не руйнувати та нищити, а творити та милуватися красою світу. Головна думка – ” Якщо зла не буде, то звідки добро пізнаєш?” Ідея – звеличення благородства, самопожертви, людяності, які перемагають зраду, жорстокі закони і підступність.