1.Бала кезімде мен отбасыммен тауға бардым.Бұл кыс айы еді. Әкем мені сырғанату үшін өзімен бірге шана алып шықты.Мен шанамен сырғанауды өте қатты жақсы көрдім.Біз тау бөктеріне саяхаттап,ормандарды араладық және мен көптеген қар басқан тау шыңдарын көрдім. Олар өте биік болатын.Біз тауға 5минутта көтерілдік.Біз таудың ең биік шыңына жеткенде,әкем мені шанаға отырғызды.Мен қатты қорыққаныммен әкем жанымда болды.Ол менің жаныма отырды,содан соң біз сырғанадық.Мен басында қорықтым,бірақ бұл үрей ұзаққа созылмады.Содан соң маған бұл өте қызықты болды,мен әкемнен қайтадан сырғанатуын сұрадым.Бұл кез өте көңілді болды,бірақ менің анам бұндай ойындарды ұнатпайтын еді.Ол біздің ойынымызды сыртымыздан бақылап тұрды.Бәріміз қуанышты болдық. 2Мен шанамен сырғанағанды ұнатамын. Бала кезімде біз отбасымызбен тауға бардық. Бұл қыс айы еді.Мен шанаға отырып,биік таудан сырғанадым.Әкемде шанамен сығанауды ұнататын,ол менімен бірге сырғанады.Ал анам бізді сыртымыздан бақылап тұрды. Біздің таудағы саяхатымыз өте көңілді өтті.
Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки у свіжих журналах. З хати вийшла бабуся і запитала: — А листа від дядька Михайла нема? — Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла. Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила: — Що там у білому світі робиться? Я любив гати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна. Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!" — Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети. — Не знаю, — відповів я і озирнувся. Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно. Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи. — Глянь-но, — показала вона на дріт. А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро. Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують. Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене: — Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"? І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам. Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його. — Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш.
Вони хотіли зробити сюрприз