Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Нерідко можна побачити або почути когось, хто скаржиться на своє життя, кажучи, що воне у нього дуже нудне. Звичайно, людина влаштована так, що їй регулярно хочеться розваг, веселощів, чогось цікавого і захоплюючого. Якщо людина цього не має, незабаром вона стає роздратованою, злою, починає ставитися до оточуючих людей негативно. Все це тому, що потреба в розвагах обов’язково повинна задовольнятися, як і всі інші людські потреби. Незадоволення потреб небезпечне для людини неприємними відчуттями, розчаруванням у житті і навіть болем.
Але як зробити власне життя більш веселим? Як привнести в щоденну повторювану рутину різноманітність, інтерес, азарт? Далеко не обов’язково для цього порушувати закони або норми моралі, іноді достатньо просто бути трішки активнішим, особливо в питанні пошуку пригод. У нашій мові слово «пригоди» має не тільки своє безпосереднє значення, іноді люди кажуть, що хтось «знайшов на свою голову пригод», маючи при цьому на увазі, що людина створила для себе самої проблеми. Але таке розуміння слова зовсім не означає, що пригоди – це завжди погано і з негативними наслідками. Все-таки пригоди можуть бути й гарними, цікавими, такими, які приносять в життя людини інтерес, веселощі.
Наприклад, раптове рішення зібратися з друзями і відправитися в похід або в далеку або недалеку подорож – чи пригода це? Звичайно, так, це пригода. Адже, як правило, до такої подорожі або походу необхідно готуватися заздалегідь, планувати всі її етапи, розраховувати власні сили тощо. А якщо зірватися раптово, заздалегідь нічого не плануючи, можна опинитися в пригоді, адже тоді людина може зіткнутися з чимось незвіданим, неспланованим. Звичайно, в компанії друзів така пригода обов’язково перетвориться у дуже цікаве заняття, яке, безумовно, зробить життя набагато більш веселим та захоплюючим.
Так, пригоди можуть бути різними. Можна потрапити в таку «пригоду», що виживання здасться самою радісною подією в житті. Але бувають і інші пригоди, менш небезпечні, але зате не менш веселі. Щоб потрапляти в такі веселі пригоди, необхідно робити щось для їх появи самостійно, потрібно ініціювати їх самому. Звичайно, вкрай важливо мати гідну компанію з друзів, серед яких будь-які пригоди можуть стати неймовірно веселими і запам’ятатися на все життя вперед. Гарні і веселі пригоди потрібні кожному.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.