Михаил Стельмах — интересный, самобытный, талантливый писатель. Один из выдающихся и вдумчивых художников слова. Он одновременно поэт и прозаик, драматург и фольклорист, публицист и киносценарист.
Одним из лучших автобиографических произведений украинской литературы XX столетия является повесть «Гуси-лебеди летят». В ее основу легли воспоминания будущего писателя о своем детстве, которое в подольском селе. Поэтому и рассказ ведется от имени сельского мальчика Михайлика.
Над домом Стельмахов часто пролетали лебеди, и от их полета был слышен звук, похожий на звук далеких колоколов. Дед говорил, что так поют лебединые крылья. От созерцания перелета этих замечательных птиц мальчику становилось на сердце и радостно, и грустно. Он знал, что лебеди полетели «на тихие воды, на ясные зори».
Еще одним чудачеством Миши было желания читать. Парень перечитывал все, что только попадалось ему под руку. Хотя мать и кричала часто за то, что сын не может оторваться, как завороженный, от книжки, и грозилась выбросить их в печь, и все же чтение не прекращалось.
Очень любил Миша, когда весной мать начинала доставать из кладовки, сундуки, из-под матицы и даже из-за божницы свои узелки с семенами. Она радостно перебирала свое добро и в мечтах уже видела себя среди лета среди зеленого зелья. Семена для нее было святым.
Но произошел случай, когда Миша отдал последнее тыквенные семечки молодой женщине с маленьким мальчиком. Это были беженцы из Херсонщины. Женщина была голодная, истощенная, она решилась попросить кусок хлеба у богача, но тот отказал. И тогда Миша быстро высыпал в подол рубашки мальчика это семена. Женщина долго благодарила за его милосердие. А мать совсем не ругала Мишу, а, наоборот, одобрила его поступок.
Відповідь:
Михайло Стельмах-цікавий, самобутній, талановитий письменник. Один з видатних і вдумливих художників слова. Він одночасно поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і кіносценарист.
Одним з кращих автобіографічних творів української літератури XX століття є повість «Гуси-лебеді летять». В її основу лягли спогади майбутнього письменника про своє дитинство, яке пройшло в Подільському селі. Тому і розповідь ведеться від імені сільського хлопчика Михайлика.
Над будинком Стельмахів часто пролітали лебеді, і від їх польоту було чути звук, схожий на звук далеких дзвонів. Дід казав, що так співають Лебедині крила. Від споглядання цих чудових птахів хлопчикові ставало на серце і радісно, і сумно. Він знав, що лебеді полетіли «на тихі води, на ясні зорі».
Ще одним дивацтвом Міші було бажання читати. Хлопець перечитував все, що тільки траплялося йому під руку. Хоча мати і кричала часто за те, що син не може відірватися, як заворожений, від книжки, і погрожувала викинути їх в піч, і все ж читання не припинялося.
Дуже любив Міша, коли навесні мати починала діставати з комори, скрині, з-під Матиці і навіть з-за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе серед літа серед зеленого зілля. Насіння для неї було святим.
Але стався випадок, коли Міша віддав останнє гарбузове насіння молодій жінці з маленьким хлопчиком. Це були біженці з Херсонщини. Жінка була голодна, виснажена, вона зважилася попросити шматок хліба у багатія, але той відмовив. І тоді Міша швидко висипав у поділ сорочки хлопчика це насіння. Жінка довго дякувала за Його милосердя. А мати зовсім не лаяла Мішу, а, навпаки, схвалила його вчинок.
Відповідь:
Пояснення:
Коли я читав повість Григора Тютюнника "Климко", я був дуже вражений сміливістю та кмітливістю головного героя. Хлопчик Климко жив у страшні часи війни. На його долю випало дуже багато труднощів, але він як міг долав їх та допомагав іншим. Він подолав сотні кілометрів, коли пішов за сіллю, бо її можна було вименяти на харчі і врятувати друга і вчительку з немовлям від голодної смерті. Климко постійно ризикував своїм життям, але все одно робив усе, щоб до людям. Мені дуже шкода, що у кінці повісті Климко загинув.
Дуже гарний віршик❤❤