Своїм багатим талантом і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, де сьогодні вже неможливо уявити без них. Серед прозової спадщини виділяється роман «Захар Беркут», створений у 1883 році. Ця історична історія розповідає про те, як волошукачі краю захищали свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У виставі зображено багато акторів. Але найбільше мені сподобався Максим – молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї Батьківщини. Коли монголо-татари напали на територію Росії, на чолі своїх захисників стояв Максим, хоча Захар Беркут був сином ватажка тухольської громади. У цьому першому бою загинуло багато тухольців, а монголи поранили непритомного пораненого Максима. Його стан погіршується, і він помре щасливішим, ніж потрапив у полон. Але ось що сталося. Боярин Тугар Вовк пропонує врятувати життя Максиму, щоб монголи могли безкоштовно вибратися з долини. Але гордий Максим від цієї пропозиції відмовляється. Він, як і його батько Захар Беркут, не може погодитися з такою умовою: ціною свого життя звільнитися з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «в неволі жити марно, краще смерть», але відданість рідній землі і людям дає йому сили переносити всі свої страждання, свою честь, честь свого роду, щоб не осквернити людей. Кохану дівчину Максима Мирослава також запросили покинути монгольський табір, переодягнувшись та показавши перстень монгольської гвардії. Але Максим відкидає цю пропозицію: врятувати своє життя, поставивши під загрозу життя коханої, він, звичайно, не погоджується. Сміливий, сміливий, гордий Максим, звичайно, не може подобатися. І кожному з нас хочеться плекати ту непохитну відданість, яку мав Максим до своєї Батьківщини, свого народу, його чесність і кришталеву чистоту.
Мотиви «Київ – традиція»: утвердження незнищенності Києва, його культури; духовності народу, його безсмертя; возвеличення краси золотоверхого Києва.
Віршовий розмір «Київ – традиція»: ямб.
Художні особливості:
персоніфікація: персоніфікується образ Києва;іронія: «і в наші дні зберіг ти чар-отруту»; «в тобі розбили табір аспанфути — кують, і мелють, і дивують світ»;епітети: «войовничі готи», «Тичина, голосний і юний», «давній міт», «сонячні комуни»;метафори: «животворив душею», «Плуга» вів», «лядський Болеслав щербив меча об Золоті ворота»;фразеологізми: «теревені плів», «байки складав».
Сонет «Київ – традиція» — поетична історіософія Миколи Зерова. Це оспівування золотоверхого вічного міста Києва — як свідчення високої культури народу. У сонеті поет із притаманним йому лаконізмом відтворив історію славного Києва від найдавніших часів до сьогодення. Вірш «Київ — традиція» входить до збірки «Сонети і елегії».
Цей твір я пропоную скласти так:
Своїм багатим талантом і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, де сьогодні вже неможливо уявити без них. Серед прозової спадщини виділяється роман «Захар Беркут», створений у 1883 році. Ця історична історія розповідає про те, як волошукачі краю захищали свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У виставі зображено багато акторів. Але найбільше мені сподобався Максим – молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї Батьківщини. Коли монголо-татари напали на територію Росії, на чолі своїх захисників стояв Максим, хоча Захар Беркут був сином ватажка тухольської громади. У цьому першому бою загинуло багато тухольців, а монголи поранили непритомного пораненого Максима. Його стан погіршується, і він помре щасливішим, ніж потрапив у полон. Але ось що сталося. Боярин Тугар Вовк пропонує врятувати життя Максиму, щоб монголи могли безкоштовно вибратися з долини. Але гордий Максим від цієї пропозиції відмовляється. Він, як і його батько Захар Беркут, не може погодитися з такою умовою: ціною свого життя звільнитися з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «в неволі жити марно, краще смерть», але відданість рідній землі і людям дає йому сили переносити всі свої страждання, свою честь, честь свого роду, щоб не осквернити людей. Кохану дівчину Максима Мирослава також запросили покинути монгольський табір, переодягнувшись та показавши перстень монгольської гвардії. Але Максим відкидає цю пропозицію: врятувати своє життя, поставивши під загрозу життя коханої, він, звичайно, не погоджується. Сміливий, сміливий, гордий Максим, звичайно, не може подобатися. І кожному з нас хочеться плекати ту непохитну відданість, яку мав Максим до своєї Батьківщини, свого народу, його чесність і кришталеву чистоту.
Объяснение: