Філософія - це особлива форма рефлексії людини над буттям і над самим собою (філософська мудрість), яка грунтується не тільки на мисленнєво-раціональному мислення, а й на безпосередньо-інтуїтивному, художньо-емоційному його осягненні, що має своєю метою відобразити глибоке єдність світу.
Філософське пізнання містить у собі духовно-практичні орієнтири. Філософія повинна намагатися давати відповіді на питання, а краще - повинна давати шлях до відповідей на запитання про сенс життя, сенсі любові, можливості щастя, добро і зло, сенс творчості, природі людини і суспільства в цілому, місце людини у всесвіті. Таким чином, як відзначають сучасні мислителі [3], - філософія виконує істотну і несуєтності задачу - вона відкриває шлях до розуміння людиною сенсу історії та до самовизначення себе в ній.
Філософське пізнання висловлює ціннісні підстави людського існування.
Наукове пізнання прагне розкрити необхідні, об'єктивні зв'язки, які фіксуються в якості об'єктивних законів. Якщо цього немає, то немає і науки, бо саме поняття науковості передбачає відкриття законів, заглиблення в сутність досліджуваних явищ. Звідси випливають орієнтація наукового пізнання на об'єктивність і усунення, по можливості, всіх суб'єктивістських моментів.
Метою і найвищою цінністю наукового пізнання є пошук об'єктивної істини, постигаемой переважно раціональними засобами і методами. Його завдання - дати правдиве відображення процесів, об'єктивну картину того, що є [4].[4]
Наукове пізнання характеризується строгою доказовістю, обгрунтованістю отриманих результатів, достовірністю висновків, хоча в процесі наукового пізнання висувається чимало гіпотез, здогадок, припущень, імовірнісних суджень і т.п.
