я вважаю що зараз в нас на світі дуже багато яян. Багато хто думає лише про себе. Кожен живе по принципу *кожен сам за себе* я вважаю що це неправильно. Бог зробив нас для того, щоб ми жили в мирі та злагоді, допомагали одне одному. Що ж робиться зараз? Війна, бійки, чвари. А все тому, що ми слухаємо лише себе. Але в нас ще залишилися чуйні люди наприклад донори. Вони не думають про себе так як про інших. А лікарі? Вони допомагають нам боротися з вірусами та інфекціями. Але багато хто не розуміє, як чудово почути лише одне слово-дякую. Вони жорстокі та замкнуті і думають про себе. Вони не приймаюють нічию до , навіть якщо вона їм потрібна. А є добрі та радісні люди які допомагають всім, кому треба
Отже, я вважаю що справжня людина не повинна жити лише власним “я”, не помічаючи навколо себе інших, не дбаючи про них та не спілкуючись з ними. А добро, яке зроблене людиною у своєму житті, рано чи пізно обов’язково повертається до неї.
Народився в селі Сосниці Чернігівської губернії на Україні. Закінчив Глухівський вчительський інститут (1914). Учився в Київському університеті і Комерційному інституті в Києві. Викладав фізику, природознавство і гімнастику в гімназії (1914-1917). У 1920-1921 брав участь у створенні Київського відділу народного утворення, у 1921-1923 — на дипломатичній службі в Польщі і Німеччині. Вчився живопису в Мюнхені й у Берлінському художньому училищі. У 1923-1926 — художник-ілюстратор газети "Вісти ВУЦВК" у Харкові.
З 1926 — режисер-постановник на кіностудіях Одеси, Києва, Москви. У 1949-1951 і 1955-1956 — викладач ВГИКА. Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1940). Народний артист РСФСР (1950). Лауреат Ленінської премії (1959 — посмертно за літературний сценарій "Поема про море"). У 1957 Київській кіностудії художніх фільмів привласнене ім'я А. П. Довженко. У 1972 затверджена Золота медаль імені А. П. Довженко "За кращий військово-патріотичний фільм".
І напередодні першого знімального дня Довженко вмер у Москві, так і не одержавши дозволу повернутися на оспівану й оплакану їм Україну.
я вважаю що зараз в нас на світі дуже багато яян. Багато хто думає лише про себе. Кожен живе по принципу *кожен сам за себе* я вважаю що це неправильно. Бог зробив нас для того, щоб ми жили в мирі та злагоді, допомагали одне одному. Що ж робиться зараз? Війна, бійки, чвари. А все тому, що ми слухаємо лише себе. Але в нас ще залишилися чуйні люди наприклад донори. Вони не думають про себе так як про інших. А лікарі? Вони допомагають нам боротися з вірусами та інфекціями. Але багато хто не розуміє, як чудово почути лише одне слово-дякую. Вони жорстокі та замкнуті і думають про себе. Вони не приймаюють нічию до , навіть якщо вона їм потрібна. А є добрі та радісні люди які допомагають всім, кому треба
Отже, я вважаю що справжня людина не повинна жити лише власним “я”, не помічаючи навколо себе інших, не дбаючи про них та не спілкуючись з ними. А добро, яке зроблене людиною у своєму житті, рано чи пізно обов’язково повертається до неї.
Объяснение:
удачи