М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Цитати із повісті сіроманець та подскажите

👇
Ответ:
veronamut02
veronamut02
22.03.2021
–  «Потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом…»;
–  «…він був найстарішим вовком світі. Все своє Сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям. Не один кінь з передсмертним кривавим хрипом падав на траву чи на сніг од зубів Сіроманця…»;
–  «… на старість вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по світу, і кашляти вже почав, і снився йому щоночі єдиний сон: срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю, і снився він собі сам»;
– «…Його проклинали конюхи та пастухи. Коли ж нічого були їсти і вовк пересиджував день або й три на болоті чи в чагарях, то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости…»;
–  «Сіроманець тим часом обнюхав Сашка з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя»;
–  «Пиріжки з печінкою вовк, видно, любив з дитинства, бо ковтнув навіть не пожувавши»;
–  «Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб у глибині темного листопадового вітру…»;
– «Сіроманець проводжав його лісом до школи, зустрічав його на узліссі»;
– «Зімлілий вовк лежав у кузні на драбині біля горна… Вовк розкрив рота під іній, і йому стало легше дихати… Він поворухнув замотузованими лапами, понюхав молоток біля ковадла та й наче заснув

 «Тим часом Сіроманець тікав. …Кілька разів він зупинявся, піднімав голову в небо і слухав, чи не летить вертоліт… Забіг аж до лиману…»;
–  «…Сховався Сіроманець на полігоні… відчував, що тут йому буде спокій»;
–  «Повалили такі могутні сліпі сніги, що навіть і він. Сіроманець, злякався: він добре знав, чим ці сніги йому пахнуть. Вдень і вночі він рився в снігах, орав їх лапами і зубами, але небо наче прорвало, і жодної миші, як на гріх!»;
а «Сіроманець охляв. Він часто провалювався в сніг з головою, годинами лежав, збираючись з останніми силами, щоб виповзти на поверхню і поповзом добиратись: куди — невідомо»;
–  «…Сіроманець уже не котився — його котив вітер… Вовка закотило в лісосмугу, він обійняв лапами якусь деревину, навіть учепився за неї зубами, але вітер відірвав його і від неї»;
– «Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець! Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима… Сіроманець плакав.
(Пометь ответ как лучший)
4,6(38 оценок)
Ответ:
zana06191
zana06191
22.03.2021

Потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом…»;

–  «…він був найстарішим вовком світі. Все своє Сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям. Не один кінь з передсмертним кривавим хрипом падав на траву чи на сніг од зубів Сіроманця…»;

–  «… на старість вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по світу, і кашляти вже почав, і снився йому щоночі єдиний сон: срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю, і снився він собі сам»;

– «…Його проклинали конюхи та пастухи. Коли ж нічого були їсти і вовк пересиджував день або й три на болоті чи в чагарях, то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости…»;

–  «Сіроманець тим часом обнюхав Сашка з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя»;

–  «Пиріжки з печінкою вовк, видно, любив з дитинства, бо ковтнув навіть не пожувавши»;

–  «Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб у глибині темного листопадового вітру…»;

– «Сіроманець проводжав його лісом до школи, зустрічав його на узліссі»;

– «Зімлілий вовк лежав у кузні на драбині біля горна… Вовк розкрив рота під іній, і йому стало легше дихати… Він поворухнув замотузованими лапами, понюхав молоток біля ковадла та й наче заснув»; dovidka.biz.ua

–  «Тим часом Сіроманець тікав. …Кілька разів він зупинявся, піднімав голову в небо і слухав, чи не летить вертоліт… Забіг аж до лиману…»;

–  «…Сховався Сіроманець на полігоні… відчував, що тут йому буде спокій»;

–  «Повалили такі могутні сліпі сніги, що навіть і він. Сіроманець, злякався: він добре знав, чим ці сніги йому пахнуть. Вдень і вночі він рився в снігах, орав їх лапами і зубами, але небо наче прорвало, і жодної миші, як на гріх!»;

а «Сіроманець охляв. Він часто провалювався в сніг з головою, годинами лежав, збираючись з останніми силами, щоб виповзти на поверхню і поповзом добиратись: куди — невідомо»;

–  «…Сіроманець уже не котився — його котив вітер… Вовка закотило в лісосмугу, він обійняв лапами якусь деревину, навіть учепився за неї зубами, але вітер відірвав його і від неї»;

– «Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець! Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима… Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді і падали на пісок під лапи». Сіроманець — це старий вовк, який вже доживає свого віку. У молоді роки він був прикладом для наслідування та справжнім ватажком зграї, але коли прийшла старість — він осліп і залишився сам. Автор співчуває йому і, навіть зображуючи картини його полювання або зустрічі з ворогами, описує поведінку вовка так, як би це був не хижак, а звичайний свійський пес. У Сіроманця вже не залишилось агресії — він багато чого побачив за життя, тому наприкінці йому хотілося одного — спокою. Він був ватажком завжди, тому коли залишився на самоті, це не було для нього природним. Він познайомився з Сашком, та, зрозумівши, що хлопчик ставиться до нього приязно — став для нього кращим другом. Навіть коли вовк змушений був тікати подалі від села та від переслідувачів, він не забув хлопця. Він знайшов нових знайомих, серед яких був маленький хлопчик Андрійко, але навіть тоді він не забував про Сашка і при нагоді — повернувся до свого маленького захисника. Цим автор дає нам зрозуміти, що вовкові притаманні такі якості, як вірність та вдячність. На жаль, остання подорож до лікарні не була вдалою, і, коли Сіроманець зрозумів, що ніхто не буде його лікувати — просто втік та повернувся помирати в рідне село. Але доля була на стороні Сіроманця — селяни нічого йому не зробили. Тоді останнє, що залишилось вовку, — померти на самоті, згадуючи найприємніші моменти життя.

ну тут твiр

4,5(72 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
АлёнаКож
АлёнаКож
22.03.2021
Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у заможній сім'ї ремісників, яка зберігала українські традиції. Батько був виходець з селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщанського стану. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Колачинский, ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала маленькому хлопчику в спадок палку любов до української культури, народними звичаями, повір'ями, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний навчається в училищі. Тут він знаходить себе - зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні смаки віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Верна і Майна Ріда. Разом з народовольцем Ерастовым Вороний організовує «Українську громаду». Його відразу ж виключають з училища з забороною вступу в університет і проживання у великих містах. Тим не менш, Микола, не довго думаючи, виїхав до Відня, потім до Львова, де спокійно продовжує своє навчання. Там він знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні газет «Громадський голос», «Радикал». Потім стає актором, спочатку в театрі Крапивницкого, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами та селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературна творчість.
В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення.
Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.
4,4(53 оценок)
Ответ:
алиса09565
алиса09565
22.03.2021
Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій ​​функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості.Епі́тет- визначення при слові, що впливає на його виразність.
Порівняння – порівняно – проти 
Іменником порівняння українці користуються досить широко. “Чудним видалось йому самому порівняння тонконогої в коротенькій спідничці дівчинки з перепеленям на стерні” (Андрій Головко). Без порівняння – незрівнянно. “Щасливий буду, коли напишете мені про свої роботи, які мене без порівняння більш цікавлять, ніж власні” (Михайло Коцюбинський). Над усяке порівняння – незрівнянно більше, краще. У цих реченнях, висловах порівняння звучить цілком природно. Чого не можна сказати про фрази, в яких воно вжите з прийменниками в і при як відповідник російських по сравнению, сравнительно. Ось одна з них: “При порівнянні середніх місячних температур виходить, що найтеплішим місяцем у північній півкулі є липень”. Тут правильно було б: як порівняти середні місячні температури (порівнюючи середні місячні температури), з порівняння... виходить.
Прислівник порівняно слушний там, де йдеться про порівняння з ким-, чим-небудь. “Порівняно з іншими Бронников мав добрий заробіток – професія машиніста по південних економіях вважалася досить дефіцитною” (Олесь Гончар). 
З таким самим значенням інколи виступає й прийменник проти: “І стіл був багатший проти звичайного” (Леонід Смілянський), “Проти того ж періоду минулого року...” (з газети). 
2. Порівнюючи – порівняно 
Порівнюючи. Природно звучить як дієприслівник (якщо воно відповідає російському сравнивая): “Порівнюючи показники нинішнього і минулого років, бачимо рух уперед”. Однак як прислівник (аналогічний російському сравнительно) в сучасній мовній практиці вживається порівняно.
4,5(91 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ