Містерія «Великий льох» — дуже оригінальний твір, який вирізняється серед інших творів Тараса Шевченка. «Великий льох» — твір насамперед філософський, ідею якого приховано за символічними образами, майстерно змальованими автором. Оригінальними є передусім сам жанр і композиція твору. Містерії були поширені ще до Шевченка і зображували здебільшого картини з життя Ісуса Христа. Але Тарас Шевченко теж звертається до жанру містерії. Напевно, саме в такій формі найкраще було викласти ті філософські думки, які поет прагнув донести до читачів. Цікавою є і композиція містерії: твір складається з трьох частин, у кожній із яких діють три персонажі. У своєму творі Шевченко майстерно поєднав містичне та реальне, створивши таким чином картину суспільного ладу сучасної йому України.Образи першої частини містерії — це душі померлих, яких не пускають до раю через те, що вони якимось чином допомагали катам України. Причому йдеться не про національну зраду, а про незначні вчинки. Одна з дівчат, наприклад, напоїла царевого коня, коли цар повертався після Полтавської битви. Таким чином Шевченко наголошує на тому, що не слід миритися з поневолювачами й катами народу навіть у дрібницях.У другій дії змальовано діалог трьох ворон — української, польської та московської. Кожна з них розповідає про свої «діяння», хвалиться власною підступністю та жорстокістю. Одна з ворон пророкує, що народиться дитина, другий Гонта, який буде відчайдушно боронити свій народ. Усі три ворони вирішують утопити дитину. Ворони уособлюють ворогів, яким чужа мораль, які зреклися свого народу, зреклися моральних цінностей. Аж ось з’являються три каліки-лірники. Це дуже яскраві образи, які символізують сліпе покоління, байдуже покоління, яке ніби не бачить усього, що відбувається навколо.У своїй містерії «Великий льох» за до містичних образів та образів-символів Тарас Шевченко викриває гнобителів свого народу, причому робить це з великою художньою майстерністю, сатирично та емоційно.
У повісті «Інститутка» Марко Вовчок відобразила образ простої селянської дівчини Устини. Тема знедоленого життя жінки-кріпачки вперше нам зустрічається в творах Великого Кобзаря. А Марко Вовчок талановито розробила цю тему в прозі. Образ Устини — це образ українського народу, що відзначається винятковим оптимізмом і здатністю легко сприймати проблеми. Устина, головна героїня повісті, життєрадісна попри всі негаразди: «Люди дивуються, що я весела: надійсь горя-біди не знала... Було, мене й б'ють (бодай не згадувати) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — сміюся». Безумовно, що красива й багата душею молода дівчина приваблює читача. Досить показовим є той факт, що героїня сприймає навколишню дійсність поетично, їй притаманна сть, уважність до всього, що її оточує. У подружньому житті Устина вірна чоловікові, її почуття справжні: глибокі й безкорисливі. Простій селянській дівчині притаманне дійсно християнське почуття всепрощення. Навіть після тяжких знущань панночки, коли Устина захворіла від побоїв, вона не виявляє гніву, а лагідно думає: «Таке молоде, а таке немилосердне, Господи». Вона сама не стає на шлях активної боротьби проти кріпосників, але думками, бажаннями поділяє і підтримує сміливі протести свого чоловіка Прокопа. Усе своє життя Устина мріяла про краще життя, відчувала біль свого народу й щиро йому співчувала. Протягом усього твору вона виявляє лише позитивні сторони свого характеру. Після того як Прокіп намагався захистити Устину від побоїв і потрапив у москалі, вона й у цій важкій ситуації залишається людиною, багатою душею. Вона не покинула свого чоловіка напризволяще, а поїхала-за ним як жінка дійсно любляча й віддана. Уже сім років Устина чекає свого Прокопа, але не втрачає надію на краще, сподівається на щасливе майбутнє. У повісті «Інститутка» Марко Вовчок підкреслює могутню силу українського народу, його прагнення до визволення з-під гніту гнобителів.
