1)«Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму». 2)«Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі». 3)«Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки». 4)«...Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й ді-став за це між плечі штурхана». 5)«Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом...» 6)«Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає...» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо». 7)«Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б при-хилитися й пригорнутися. Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує». 8) «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа. У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мис-ливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання». 9) «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?» 10) «Ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом,— косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці. Біля криниці. Взимку возився з гноєм, роз-носив його на город і на поле. Коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. Ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. А з теплом щеплював дички. Хто просив, нікому не відмовляв»
На дворе — зима. Стоит чудесный солнечный день. На небе ни облачка. Снег, который шел всю ночь, покрыл землю, дома, машины белым пушистым покрывалом. Деревья стоят в тяжелых белых шапках, и изредка с верхушек срывается вниз снежная пыль. На снегу, как на белом листе, четко выписаны иерогли фы птичьих следов. Воробьи у дома дерутся из-за корочки хлеба им нелегко отыскать еду под белым одеялом. Солиц « нмсоко. Его лучи превращают заснеженную дорогу н сморкающую россыпь алмазов. Пройтись по этой царской троне хочется каждому. Между деревьев ребята пытаются слепить снеговика, но у них ничего не получается. Дело в том, что на улице мороз, и снег в такие дни становится сыпучим и хрустко скрипит под ногами при ходьбе. На горке — веселое гулянье. Слышны визги и крики, катятся вниз разноцветные санки, а на них — девчонки и мальчишки. Кто-то полил склон с одной стороны водой, и теперь сверкающая ледяная полоса ждет желающих прокатиться. Таких все права защищены 2001-2005 храбрецов — хоть отбавляй! Если долго стоять на одном месте, мороз забирается за шиворот, начинает щипать нос и уши. Хорошо бы зайти сейчас к бабушке — у нее всегда жарко натоплено и для гостя наверняка найдется горячий пирожок с яблочным вареньем. Жаль, что зимние дни короткие, но все равно зима — мое любимое время года.
Объяснение:
По білету і по праву
Кожен зручно в крісло сів.
Проти ночі на Полтаву
Курс узяв автобус “Львів”.
І висловлює бабуся
Водію тривогу-страх:
— Я Лубни проспать боюся,
Розбуди мене в Лубнах!
Не забудь лише, синочку!
— Добре, добре! — той прорік.
Сіла бабка у куточку
І схилилася набік.
Та водій — аж за Лубнами
Спохвативсь, що винуват.
Розвернув машину з нами
І везе стару назад!
Чортихається, не в дусі
(Хоч із власної вини!).
Врешті став і до бабусі:
— Вигружайтеся! Лубни!
А бабуся із куточка:
— Їдь, синок! — рукою мах.—
То казала мені дочка:
«З’їж таблетку — у Лубнах!».