Під час прочитання повісті "За сестрою", я поринув(-ла) у світ давнього минулого нашої Батьківщини. Перегортаючи сторінки книги я ніби перебував(-ла) на місцях подій, відчував(-ла) усі емоції персонажів. Найбільше мене вразив образ хлопця Павлуся, саме він дав зрозуміти те, що сила любові брата та сестри варта на жертви та ризики, а будь-яка ситуація має вихід. На протязі всієї повісті Павлусь намагався знайти дівчину, навіть, коли план завдавав поразки. Це і є ще одним прикладом того, що повість вчить незламності духу, щирої любові до Батьківщини та рідних.
Объяснение:
Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.
Надзвичайну силу духу і шляхетність виявив Захар Беркут і тоді, коли на одних вагах постало життя його молодшого сина і доля громади. Як не важко Захару було зробити вибір, яким великим не був його душевний біль, але він зробив той вибір, який відповідав його обов’язкам. Не згоджується він і обдурити ворога: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю».
У своїй передсмертній промові Захар Беркут передбачає, що ця біда була для його співвітчизників не остання. Але він висловлює велику надію на кращі часи, на ті часи, коли люди пригадають давні справедливі порядки, відновлять їх, що й стане запорукою життя українського народу.