"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
Багатостраждальна моя Україно... Мученицька доля випала тобі упродовж багатьох століть. Палили тебе, топтали вороги-чужинці. Боліло твоє знеможене тіло, а ще більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажали тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.І все ж, попри всі негаразди була ти і щасливою, бо не всі твої діти покірно сприймали образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і "яких батьків діти". Щаслива ти, моя Україно, що над усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою Україну убогу", і за твої болі, за твої страждання йшли на Голгофу, карались, мучились, але не каялись. Пишайся ж, матусю, такими дітьми. До них належав і твій син Тарас. Важке життя судилося йому. Народжений матір'ю-кріпачкою, він прожив таке мученицьке життя, що його вистачило б на десятьох.З дитинства Шевченко-кріпак зазнав страждань, знущання панів. Не було в Тараса ні справжнього дитинства, ні справжньої юності. Він став вільною людиною, коли йому виповнилося 24 роки. Здійснилась його давня мрія. У 25 років, маючи можливість купатися в славі, Шевченко вибирає дорогу Ісуса Христа: цілком присвячує себе служінню Україні. Вже через два роки він видає збірку поезій "Кобзар". І в ній молодий поет питає: "Чия правда, чия кривда і чиї ми діти?"Незабаром Шевченко їде на Україну. Особистим горем були для нього страждання кріпаків. Тарас Шевченко був братом народів по духу, його серце билося в один такт із народним серцем. Потім уже в Києві поет вступив до Кирило-Мефодіївського братства, за що його 1847 року заарештовано і відправлено спочатку до Петербурга, а потім у далекі оренбурзькі степи. Але і в тюрмі, і на засланні він не перестає писати про тяжку долю України, ні на хвилину не полишає думати про свій народ. Відпустили його 1868 року, і він одразу ж ще на Україну, відвідує друзів.І де б він не був, звідусюди йшли до нього люди за порадою, за захистом, за надією. Він хоче залишитися в рідному краю, та влада забороняє, і цього разу Тарас Шевченко вже назавжди покидає Україну. Покидає з тяжким настроєм, з нездійсненними планами. І тепер на Шевченка чекає повна самотність.
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."