Павла, якого всі прозвали Павлентієм, прийняли до училища разом з друзями — Василем Силкою, Василем Оборою та Василем Кібкалом. Павло був сирота. Мати його померла, а коли хлопцеві було дев'ять років, батько одружився з тіткою Ялосоветою. Через місяць батько пішов на війну і не повернувся. Так і живуть вони з тіткою вже шість років в половині хати, бо більшу половину одірвало бомбою.
Тітка Ялосовета сама привела Павла до училища і так розхвалила його перед директором: "Він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. Він підросте. І вчиться ловко...", що директор прийняв його під свою відповідальність, бо, як виявилося, хлопцеві не вистачало одного місяця для вступу до училища.
Попав Павло в п'яту групу, більшість якої складали дітбудинківці. А всього в училищі було десять груп: і "механіки", і "столяри". У всіх уже були свої майстри, а п'ятій ще не призначили. І от одного ранку разом з директором прийшов якийсь дідусик. "Він буву ремісницькій формі, новій— новісінькій і настовбурченій ще гірше, ніжу мене; передня пола гімнастерки сягала йому нижче колін, і, йдучи, він підбивав її ними, як фартушину".
Директор познайомив майстра з групою і, гарно про нього відізвавшись, наказав слухатись і поважати Федора Демидовича Снопа, так звали майстра. Слова директора запали хлопцям вдушу: "Майстер — ваш учитель і батько, всі ви перед ним рівні, як рівні перед батьком, хоч більшість із вас,— директор опустив очі і притишив голос,— можливо, й не пам'ятає своїх батьків..."
Потім хлопців повели до майстерні. Там не було нічого незвичайного: "ні дивовижних верстатів, які ми кожен сам по собі повигадували, ні інструментів, розкладених по поличках, ні креслень та схем по стінах". Все було набагато простіше. Та ще й в кутку лежала купа гільз з—під снарядів, з яких потім переробляли залізо на різні деталі.
Почалося навчання. Майстер терпляче пояснював учням навички користування різними інструментами: "Якщо котрийсь із вас ненароком влучить себе по пальчику або щиколотках,— це буває,— не бійтеся: прикладем подорожничку, а біль буде наукою, по чому цілитися — по зубилу чи по руках. Від болю прибуває ума! Така теорія".
З часом всі руки в хлопців були в синцях. Та майстер терпеливо вчив далі: "Набити руку — це не означає побити руки... Йоду в нас немає. Йод пішов на фронт!"Хлопці вже бачили різні інструменти на стендах, та одного разу майстер приніс невеличкий дерев'яний сундучок з інструментами, якими працював він сам. Вони були чисті, блискучі, як іграшки. Першою продукцією, виготовленою хлопцями, стали лопати. Коли учні побачили свою роботу, то дуже зраділи, та ще й майстер похвалив їх. Цього ж дня на лінійці директор за сумлінну працю та старанність нагородив п'яту групу новими комбінезонами.
До училища хлопцям було ходити далеко, і тому вони свій шлях розбили на станції. "Перша, одразу за селом,— Провалля, або Млин (за проваллям на горі стояв вітряк). До цієї станції дорога була крута, але брукована, а далі йшла ґрунтова, аж до райцентру. Друга станція звалася Ли — це два телеграфні стовпи, що підпирають один одного. Третя А — такі ж самі два стовпи, як в Ли, тільки з поперечиною посередині. Четверта — Осика, п'ята — Вербичка, далі Місток, Олійниця..." Так хлопцям було і веселіше, і дорога здавалася не такою довгою. Одного разу вони підрахували, що за чотири роки навчання в училищі їм доведеться пройти понад чотири тисячі кілометрів. Та коли розбили цей результат на роки, виявилось не так уже й багато.
Согласно рассказам, он выходил на сцену и выносил на плечах цирковую труппу на специальном манеже, рвал железные цепи, жонглировал тяжелыми предметами (гирями, ядрами, штангами), лежал на разбитом стекле, держа на себе 550 кг веса, зубами или носом тянул грузовики, забивал руками гвозди в дубовые доски и вытягивал их зубами, гнул пальцами железные прутья и гвозди, делая из них различные фигуры, которые затем дарил зрителям.
Однажды Иван покорил Мадрид: выступив в корриде, схватил за рога бросившегося на него быка и, свернув ему шею, отнес огромную тушу прямехонько в ресторанную кухню, вызвав неописуемый восторг тысяч присутствующих. Вскоре без всякой подготовки Кротон (так пражане назвали Ивана в честь одного из мифических богатырей) занял первое место на парижском чемпионате Европы по культуризму.
Еще одна занимательная история произошла с Иваном Силой в одном из городов Германии в 1927 году. Зашедший в автомобильный салон хорошо одетый плотный мужчина на достаточно правильном немецком языке поинтересовался стоимостью одного из выставленных на продажу автомобилей. Услышав ответ, незнакомец удивленно вскинул брови: «Разве можно просить такие деньги за игрушку, которую легко можно вынести из этого помещения на плечах?!»
- Можно, - едва придя в себя от подобного заявления, ответил продавец. - Но если вы пронесете эту самую «игрушку» на плечах хотя бы пару десятков метров, то получите ее совершенно бесплатно. А если нет - заплатите еще 50% сверху.
И был невероятно изумлен, когда, сбросив модный пиджак, покупатель забрался под «Форд», с нескольких досок и цепей поднял эту весившую почти что тонну машину - и вынес ее из магазина. К чести продавца, он сдержал данное им слово - покупателю, знаменитому атлету Кротону, автомобиль достался бесплатно.
Однажды в Австрии Кротона, нарушившего правила уличного движения, арестовали, так как у него не оказалось с собой денег, чтобы заплатить штраф. Однако когда Иван легко раздвинул руками толстые стальные прутья камеры и лично заявился в кабинет начальника полицейского участка с о своем освобождении, блюстители порядка были в шоке и сразу же отпустили
Побеждая сильнейших
Женой Ивана Силы стала чешская гимнастка Ружена. Совместно с ней он создал уникальную программу, с которой объездил все большие города Европы и Америки. В Париже Иван участвовал в конкурсе красоты мужского тела и занял там первое место.
В 1928 году его назвали самым сильным человеком мира, потому как богатырь не один раз побеждал самых сильных борцов. Английская королева вручила ему пояс, манжеты и шлем, украшенные золотом и бриллиантами.
Иван Сила победил самого сильного человека в Бразилии. Силач проломил тому грудную клетку. В отчаянии побежденный выпрыгнул из окна многоэтажки и разбился.
В 30-е годы Иван Фирцак стал выступать в городах и селах по всей Чехословакии. После окончания Второй мировой войны, когда Закарпатье стало частью Советского Союза, Фирцак не прекращал свои цирковые выступления. Тем не менее, обеспеченной его семья не была. Чтобы прокормить детей, которых у Фирцака было восемь, ему приходилось самому впрягаться в плуг и пахать соседям огороды.
Поговаривают, что Кротон был настолько сильным, что мог сдвинуть с места деревянный дом или же на вытянутых руках спокойно держать 30-литровые чугунные бидоны с молоком.
Фирцак не прекращал принимать участие в цирковых представлениях до самой смерти. Кроме того, будучи в зрелом возрасте, принимал участие во многих областных и республиканских соревнованиях по тяжелой атлетике, гиревому спорту, активно пропагандировал силу спорта и здоровья.
Некоторые силовые трюки Ивана Фирцака-Кротона до сих пор никто не может повторить.
Умер Иван Сила 10 ноября 1970 года на 72-м году жизни, а похоронен богатырь был в родном селе Билки на Иршавщине.