Відповідь:
Під-кО-ва
Бу-ла зи-ма. І-шов зе-ле-ний сніг.
За ним — ро-же-вий. По-тім — фі-ал-ко-вий.
І рап-том про-трю-хи-кав на ко-ні
Ді-дусь Мо-роз. І за-гу-бив під-ко-ву.
Та не про-сту. А зо-ло-ту. Та-ким,
на мі-сяць схо-жим, сер-пи-ком ле-жа-ла, —
аж роз-гу-би-лись в не-бі лі-та-ки,
кри-ча-ли: "Ма-ма!" —
Й криль-ця-ми дри-жа-ли.
А я знай-шла. Ска-за-ла їй: — Сві-ти
тут, на вік-ні. Щоб все ме-ні збу-ло-ся! —
Зій-шли-ся і роз-зя-ви-ли ро-ти
сім-сот роз-зяв. Сто-ять во-ни і до-сі...
Круг них сві-тив-ся то зе-ле-ний сніг,
то го-лу-бий, то ніж-но-фі-ал-ко-вий.
Во-ни сто-я-ли впе-рто, день при дні, —
за-ча-ру-ва-ла їх моя під-ко-ва.
Що ж, по-кла-ду під-ко-ву в че-мо-дан,
куп-лю я шу-бу. А то-ді по-ї-ду
в Лап-лан-дію. Хоч тріш-ки і шко-да,
вже так і буть — від-дам під-ко-ву Ді-ду.
О-це і все. А сніг зви-чай-ним став.
Лег-кий і рів-ний, па-да, па-да, па-да...
Ро-ти за-кри-ли всі сім-сот роз-зяв.
І ро-зій-шлись... І по-ля-га-ли спа-ти.
Пояснення:
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.