Як на мене, то з-поміж десяти заповідей, висічених на скрижалях, найскладнішою є восьма. Заповідь, яка оповідає, що не можна свідчити неправду про свого товариша. Це та заповідь, якої більшість людей просто не дотримується, я гадаю, що кожен з нас бодай раз у житті порушив її.
Гадаю, ця заповідь є найскладнішою з кількох причин. По-перше, зовсім невеликий процент людей правильно її розуміє. Вважають, що це йдеться про свідчення в суді та оббріхування невинного. Насправді ж у цієї заповіді значно глибший сенс. Врешті-решт, восьме речення на скрижалях має на меті навчити людей узагалі не казати неправду про ближнього свого та – і це найголовніше – не пліткувати про нього. Зрештою, правдивими слова про іншого можуть бути лише з його власних вуст, так би мовити, правда в першій інстанції. А ви, самі того не помічаючи, забарвлюєте інформацію про друга у тонкий флер применшень чи гіперболізації, додаєте свою власну точку зору… Кінець кінцем, правда про
вашого товариша обростає, наче снігова куля, все новими й новими шарами, аж доки від початкового варіанту залишиться лише ім’я.
Восьма заповідь є найскладнішою, бо ми постійно її порушуємо, усвідомлюючи це чи ні. Коли дівчатка-однокласниці обговорюють нову сукенку подружки чи пліткують про хлопців, вони порушують цю заповідь. Коли в інституті студенти переповідають одне одному страшні історії про непохитних викладачів, які жахливо ставляться до студентів, – це теж порушення заповіді. Коли колеги обговорюють підвищення своєї колеги та не вірять, що вона могла досягти цього своїм розумом, починають розпускати про неї плітки, – це також порушення восьмої заповіді. Коли бабусі, сидячи коло будинку та нудьгуючи, починають називати всіх і кожного образливими словами та вигадувати плітки про кожного мешканця будинку, – це дуже велике порушення заповіді.
Найприкріше те, що ми здебільшого вже навіть не помічаємо цього за собою. Не намагайтесь відразу змінити весь світ, просто почніть спершу із себе, не пліткуйте про інших та дотримуйтесь заповідей!
Тема: відображення трагічного кохання молодої дівчини.
Мотиви балади: оспівування невмирущості справжнього кохання; уславлення вірності в коханні; співчуття до молодої дівчини, розлученої з коханим; засудження зневіри та звертання за до до ворожіння.
Ідея: невмирущість справжнього кохання та вірності.
Проблематика: кохання та розлука, батьки і діти, вірність та зрада, добро і зло, задоволення та страждання, щирість в почуттях та відсутність почуттів. Композиція: Експозиція: «По діброві вітер виє…». Зав’язка: «Полюбила чорнобрива козака дівчина..». Розвиток дії: «Любилася, кохалася, а серденько мліло..», «минув і рік, минув другий козака немає…», «мати хоче дати за старого заміж», «пішла вночі до ворожки», «тяжко мені, тяжко!». Кульмінація: «Випий трошки сього зілля все лихо загоїть». Розв'язка: «Взяла зілля, поклонилась», «Вмилась, напилася, Тихо усміхнулась. Вдруге, втретє напилася І не оглянулась», «Отак тая чорнобрива плакала, співала... І на диво серед поля тополею стала».
Художні засоби. Епітети: стан високий; лист широкий; море широке; марне зеленіє; викохав тонку, гнучку; тихо усміхнулась, по синьому морю, серце-тополенько, щиру правду. Постійні епітети: чорнобрива дівчина, біле личко, карі оченята, милий чорнобривий. Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба». Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть». Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах». Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько» Повтори (анафора, єдинопочаток): «Полюбила …», «Якби знала…», «Не співає…», «Скажи …» Повтори (рефрен, приспів): «Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю», «По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу». Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «…Вмилась, напилася, … Вдруге, втретє напилася». Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!», Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору». Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість Пестливі слова: серденько, личко, козаченько, раденькі, недоленьку, бабусенько, голубонько, лебедонько, тополенько, головоньку, ранісінько Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе» Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть», «біжиякомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала». Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».
Віршований розмір: коломийковий вірш з розбивкою на два рядки (8 + 6 = 14 складів)
Твір Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» мене дуже зацікавив. Перші ж прочитані сторінки викликали у мене щирий сміх, адже твір був дуже цікавий, захоплюючий та наповнений колоритом справжнього безтурботного життя дітей. І все це разом справляло враження, наче автор пишучи цей дитячий роман сам був у віці головних героїв твору Павлуші і Яви, настільки щиро були передані усі переживання та емоції головних героїв Всеволодом Нестайком. Усі пригоди, які відбувалися з героями цього твору, я переживала разом з ними, так само відчуваючи радість або сум, переживання або впевненість. Прочитавши цей твір, я дещо змінила свій погляд на життя, багато чого зрозуміла і навчилася багатьом людським цінностям, а саме: щирості у почуттях, відданості у дружбі, а ще не втрачати почуття гумору і пам’ятати , що будь-які проблеми завжди можна вирішити. Тому я раджу читати цей твір не тільки дітям, а й дорослим, бо саме в ньому ви можете знайти те, чого вам не вистачало у житті. Я писала такое НА УКР лит недавно
Як на мене, то з-поміж десяти заповідей, висічених на скрижалях, найскладнішою є восьма. Заповідь, яка оповідає, що не можна свідчити неправду про свого товариша. Це та заповідь, якої більшість людей просто не дотримується, я гадаю, що кожен з нас бодай раз у житті порушив її.
Гадаю, ця заповідь є найскладнішою з кількох причин. По-перше, зовсім невеликий процент людей правильно її розуміє. Вважають, що це йдеться про свідчення в суді та оббріхування невинного. Насправді ж у цієї заповіді значно глибший сенс. Врешті-решт, восьме речення на скрижалях має на меті навчити людей узагалі не казати неправду про ближнього свого та – і це найголовніше – не пліткувати про нього. Зрештою, правдивими слова про іншого можуть бути лише з його власних вуст, так би мовити, правда в першій інстанції. А ви, самі того не помічаючи, забарвлюєте інформацію про друга у тонкий флер применшень чи гіперболізації, додаєте свою власну точку зору… Кінець кінцем, правда про
вашого товариша обростає, наче снігова куля, все новими й новими шарами, аж доки від початкового варіанту залишиться лише ім’я.
Восьма заповідь є найскладнішою, бо ми постійно її порушуємо, усвідомлюючи це чи ні. Коли дівчатка-однокласниці обговорюють нову сукенку подружки чи пліткують про хлопців, вони порушують цю заповідь. Коли в інституті студенти переповідають одне одному страшні історії про непохитних викладачів, які жахливо ставляться до студентів, – це теж порушення заповіді. Коли колеги обговорюють підвищення своєї колеги та не вірять, що вона могла досягти цього своїм розумом, починають розпускати про неї плітки, – це також порушення восьмої заповіді. Коли бабусі, сидячи коло будинку та нудьгуючи, починають називати всіх і кожного образливими словами та вигадувати плітки про кожного мешканця будинку, – це дуже велике порушення заповіді.
Найприкріше те, що ми здебільшого вже навіть не помічаємо цього за собою. Не намагайтесь відразу змінити весь світ, просто почніть спершу із себе, не пліткуйте про інших та дотримуйтесь заповідей!
Объяснение:
Не знаю такое ли тебе нужно,но вот.