Тема: Зображення походу козаченьків, розлучення хлопця з матінкою і коханою.
Ідея: Звернення сина до матері з проханням, щоб вона прийняла його кохану як свою дитину.
Основна думка: Для кожної родини є хвилюючим моментом, коли її сини, чоловіки вирушають у військовий похід.
Жанр: літературна козацька пісня.
Художні особливості твору: Епітети:«Ясні очі», «милий синочку», «кінь вороненький», «рідна дитина», «чужая дитиночка»; Метафори:«Стоїть місяць над горою», « кінь спіткнувся», « година настала»; Поетичне кільце (повторення):«Засвіт встали козаченьки /В похід з полуночі,/ Заплакала Марусенька/ Свої ясні очі» (1 та 4 строфи); Паралелізм: «Стоїть місяць над горою, /Та сонця немає,/ Мати сина в доріженьку/ Сльозно проводжає»; Антитеза: «Яка ж би то, мій синочку, / Година настала, / Щоб чужая дитиночка/ За рідную стала?»; Звертання: «Прощай, милий мій синочку», «Ой рад би я, матусенько», «Яка ж би то, мій синочку»; Риторичні оклики: «Через чотири недільки/ Додому вертайся!», «Бо хто знає, чи жив вернусь, / Чи ляжу в полі
Твір Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» мене дуже зацікавив. Перші ж прочитані сторінки викликали у мене щирий сміх, адже твір був дуже цікавий, захоплюючий та наповнений колоритом справжнього безтурботного життя дітей. І все це разом справляло враження, наче автор пишучи цей дитячий роман сам був у віці головних героїв твору Павлуші і Яви, настільки щиро були передані усі переживання та емоції головних героїв Всеволодом Нестайком. Усі пригоди, які відбувалися з героями цього твору, я переживала разом з ними, так само відчуваючи радість або сум, переживання або впевненість. Прочитавши цей твір, я дещо змінила свій погляд на життя, багато чого зрозуміла і навчилася багатьом людським цінностям, а саме: щирості у почуттях, відданості у дружбі, а ще не втрачати почуття гумору і пам’ятати , що будь-які проблеми завжди можна вирішити. Тому я раджу читати цей твір не тільки дітям, а й дорослим, бо саме в ньому ви можете знайти те, чого вам не вистачало у житті.
[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків і тих, і заповіти, кожне – свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер. І до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а на завтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в’ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали їх у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як це роблять в’ятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі. Й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон.
Тема: Зображення походу козаченьків, розлучення хлопця з матінкою і коханою.
Ідея: Звернення сина до матері з проханням, щоб вона прийняла його кохану як свою дитину.
Основна думка: Для кожної родини є хвилюючим моментом, коли її сини, чоловіки вирушають у військовий похід.
Жанр: літературна козацька пісня.
Художні особливості твору: Епітети:«Ясні очі», «милий синочку», «кінь вороненький», «рідна дитина», «чужая дитиночка»; Метафори:«Стоїть місяць над горою», « кінь спіткнувся», « година настала»; Поетичне кільце (повторення):«Засвіт встали козаченьки /В похід з полуночі,/ Заплакала Марусенька/ Свої ясні очі» (1 та 4 строфи); Паралелізм: «Стоїть місяць над горою, /Та сонця немає,/ Мати сина в доріженьку/ Сльозно проводжає»; Антитеза: «Яка ж би то, мій синочку, / Година настала, / Щоб чужая дитиночка/ За рідную стала?»; Звертання: «Прощай, милий мій синочку», «Ой рад би я, матусенько», «Яка ж би то, мій синочку»; Риторичні оклики: «Через чотири недільки/ Додому вертайся!», «Бо хто знає, чи жив вернусь, / Чи ляжу в полі