Мої батьки — дивовижні люди: вони приділяли мені стільки часу і уваги, що я завжди почувалася потрібною, мабуть, саме це відчуття дало мені впевненість в собі, врівноваженість. Навіть коли їхні справи заважали нашому спілкуванню, мої батьки вміли знайти правильні слова, щоб пояснити мені все, і я ніколи не сумнівалася, що мене у родині дуже люблять. Це забезпечувало мені майже постійне відчуття радості, звичайної повсякденної радості пізнання, спілкування, маленьких дитячих відкриттів. Мої батьки вміють пробачати помилки. За це я їм дуже вдячна: якщо в мене щось не виходить, я впевнена, що мене підтримають та щось порадять, але не засудять. Надмірні лінощі чи недбале ставлення до навчання в нашій родині зовсім не схвалюють, але коли я чогось не змогла, помилилася, не перемогла, я ніколи не боюсь про це розповідати, бо моя помилка — мій крок до самовдосконалення. І звісно, розумні вчаться на чужих помилках, але людей, які вчаться тільки на чужих помилках, не існує — так каже мій батько, підбадьорюючи мене. Мої батьки навчили мене не брехати. Тим, що завжди довіряли мені. І я так само довіряла їм. Ті моральні принципи, якими я зараз так пишаюсь — чесність, порядність, відчуття відповідальності, повага до інших людей, — усім цим я завдячую своїм батькам. Саме вони показали мені правильний шлях розвитку, яким я рухаюсь дотепер, вже багато в чому самостійно. Найголовніше ж — вони показали мені приклад чесного та гідного життя, сповненого праці і веселощів, творчості та уваги одне до одного. Якщо чесно, я починала цей твір із наміром написати про проблеми спілкування батьків і дітей, але, щойно почавши, відчула єдину потребу — подякувати. Мабуть, я щаслива людина. Кожен підліток так чи інакше свариться з батьками, це факт, але головне у цьому — розуміння, наскільки дрібними і несуттєвими є ці конфлікти у порівнянні з тією любов'ю та теплотою, що завжди є між батьками та їхньою дитиною
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її. цитатна характеристика Марічки у творі "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського.
«Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
— Нічьо... В мене є другі... май ліпші».
«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»
«Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки»
«Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла складати пісні».
«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки співати залишу».
Мої батьки вміють пробачати помилки. За це я їм дуже вдячна: якщо в мене щось не виходить, я впевнена, що мене підтримають та щось порадять, але не засудять. Надмірні лінощі чи недбале ставлення до навчання в нашій родині зовсім не схвалюють, але коли я чогось не змогла, помилилася, не перемогла, я ніколи не боюсь про це розповідати, бо моя помилка — мій крок до самовдосконалення. І звісно, розумні вчаться на чужих помилках, але людей, які вчаться тільки на чужих помилках, не існує — так каже мій батько, підбадьорюючи мене.
Мої батьки навчили мене не брехати. Тим, що завжди довіряли мені. І я так само довіряла їм. Ті моральні принципи, якими я зараз так пишаюсь — чесність, порядність, відчуття відповідальності, повага до інших людей, — усім цим я завдячую своїм батькам. Саме вони показали мені правильний шлях розвитку, яким я рухаюсь дотепер, вже багато в чому самостійно. Найголовніше ж — вони показали мені приклад чесного та гідного життя, сповненого праці і веселощів, творчості та уваги одне до одного.
Якщо чесно, я починала цей твір із наміром написати про проблеми спілкування батьків і дітей, але, щойно почавши, відчула єдину потребу — подякувати. Мабуть, я щаслива людина.
Кожен підліток так чи інакше свариться з батьками, це факт, але головне у цьому — розуміння, наскільки дрібними і несуттєвими є ці конфлікти у порівнянні з тією любов'ю та теплотою, що завжди є між батьками та їхньою дитиною