Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!».
Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?».
Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє».
Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло».
Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо”
-Шкода мені рибалки й говорющої риби. На мою думку, тут провина рибалки, може, навіть більша, ніж його жінки.
— Ти так гадаєш? — позіхнув шакал, якому не хотілося розмовляти.
— Але найбільше мені шкода навіть не рибалки й не риби, а заклопотаної жінки, що не почула риб'ячого голосу.
— Я не погоджуюся з тобою. Рибалка просто сплохував, бо з тим, що носиш у душі, не вільно ні з ким ділитися, окрім хіба найближчого приятеля. А жінка не була чоловікові приятелем уже хоча б тому, що він ніколи не гуторив із нею так, як із рибою. Зрештою, не виключене, що жінка його просто ніколи й не слухала.
— Не доцільно шукати скарбу там, де ти його не закопав, — вела своєї бляшанка. — Саме тому з усіх потерпілих мені найбільше шкода жінки, яка не почула голосу говорющої риби. Риба загинула — це сумно. Однак кожен мусить раніше чи пізніше вмирати. І, як на мене, горе рибалки з приводу загибелі приятеля навіть сумніше, ніж сама смерть риби. Та вмирати, за все життя не почувши голосу риби, — це справді найгірше, що може трапитися людині.
— Може, в наступному втіленні жінка цей голос почує, — нехотя докинув шакал.
— Сумно, що вона не почула цього голосу в цьому житті, — не поступалася консервна бляшанка. — А сум, як відомо, має довгі ноги…
Объяснение:
это вроде монолог
Кому належать слова: “Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном, - це всяке знає!”? - Марисі.
Кому належать слова: “Дворянство без розуму і без науки хліба не дасть”? - Гервасію.
Із ким Мартин Боруля вирішує одружити свою дочку Марисю? - З Націєвським.
Хто і кому говорить такі слова: “Душа моя до вас не лежить, і очі мої не стрінуться з вашими… Люблю другого, йому слово дала і не розлучить нас ніхто…”? - Марися говорить Націєвському.
Кого з героїнь нагадує дочка Мартина Марися своїм характером та здатністю відстояти своє право на особисте щастя? - Нагадує Наталку Полтавку.
Які позитивні риси властиві Мартину Борулі? - Йому не байдужа доля своїх дітей: він прагне, щоб вони жили в достатку.
Що зробив із “дворянськими документами” Мартин Боруля? Кинув до печі та спалив.