Злам XVIII—-XIX ст. позначився появою нового літературного напряму — романтизму. Він приніс із собою і нового героя: мрійника, ідеаліста, що переживає тяжке розчарування, самотнього мандрівника, вигнанця. Романтичний герой здатен на глибокі почуття, душевні поривання, палкі пристрасті. Всі ці риси нового героя знайшли яскраве втілення у поезіях німецького романтика Г. Гейне.
Світову славу Г. Гейне принесла збірка «Книга пісень» (1827), до якої ввійшли вірші 1816—1827 pp. Вона складається з чотирьох циклів: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Повернення на батьківщину» та «Північне море», окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші з «Подорожі на Гарц». Але це не було механічним об'єднанням створених раніше циклів. Поет так розмістив матеріал, шо вийшов продуманий, побудований за чітким планом твір про трагедію закоханого юнака, якому не відповіли взаємністю. Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі і стала шедевром романтичної поезії.
Ліричний герой Гейне, переживаючи муки нерозділеного кохання, сприймає їх як найбільшу трагедію у світі. Без коханої, що покинула його, світ видається йому безрадісним, у ньому «троянди немов неживі», «фіалки такі мовчазні», пісня жайворонка у блакиті «гірко дзвенить», сонце — «холодне», земля — «пустельна» і «сіра, мов труна».
Сльози милої викликають у ліричного героя гострий душевний біль.
І я навколішки упав, На сльози ті дивився, Ті білі руки цілував І гірких сліз напився.
Найчастіше почуття несе йому лише «жуть-тугу навісну», що «палить душу й тіло».
Та з плином часу герой усвідомлює, що він переживає «стару, але вічно нову історію». Це усвідомлення дає змогу примиритися з життям. Страждання переходять у світлий смуток:
Вмирають люди, і роки Минають один за одним, Але не вмирає кохання, Що в серці живе моїм.
Ліричний герой Гейне тонко відчуває красу природи. Сили природи — його друзі. Він готовий взяти вітра посередником у своїх любовних зізнаннях:
Хотів би я в слово єдине Вмістити всю душу смутну, Віддать його вільному вітру — Нехай би одніс вдалину.
Нехай би печаль в отім слові До тебе моя попливла, Щоб ти її кожну хвилину Почути, кохана, могла.
Герой поезій Гейне завжди постає перед нами самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку, веде з ними уявну розмову. А у вітальнях багатих будинків його оточує ненависне йому «порядне товариство»:
Білі глянцеві манжети, Чорні фраки і панчохи, Ніжна мова, поцілунки, — Ох, коли б їм серця трохи!
Серця в груди, і в те серце — і любові, і страждання. Ох, мене вбиває щебет Про фальшивий біль кохання.
із цього задушливого світу фальші герой рветься у гори. Тільки там, серед незайманої вільної природи, він відчуває себе у рідній ст.ихії, там «зітхають вільно груди».
У третьому циклі «Книги пісень» Гейне використовує традиційний для романтиків мотив подорожі. Змучений нерозділеним коханням, герой шукає забуття та втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Повернувшись до рідного міста, де колись уперше покохав, герой дивиться на все по-новому.
Ніч тиха, eq вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила. Її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була.
Юнацькі страждання для героя багато важать як спогади про юність. Вони ж налаштовують його на роздуми про плинність часу, зміст життя та його одвічні закони.
«Книга пісень» Г. Гейне — визначне явище не лише в німецькій, а й у світовій літературі. В ній поет виступає співцем краси людських почуттів. Невеличкі за розміром поезії з «Книги пісень» надзвичайно глибокі за змістом, образні й мелодійні. Саме це й привертає до них увагу читачів, змушує співпереживати ліричному герою Гейне
Давня література та нова українська література мають деякі відмінності, які допомагають нам розрізняти їх. Основні відмінності полягають у таких аспектах:
1. Час написання: Давня література - це твори, які були написані багато років тому, в період з XI по XVI століття. Нова українська література - це твори, які були написані у XX та XXI століттях, тобто більш сучасні.
2. Мова: Давня література написана в старовинній українській мові, з використанням великої кількості застарілих слів та фраз. Нова українська література, навпаки, використовує сучасну українську мову, яка включає сучасні слова та вирази.
3. Тематика: Давня література фокусувалася на релігійних та історичних темах, описувала подвиги, подорожі та важливі події минулого. У новій українській літературі автори звертаються до сучасних проблем та тем, таких як кохання, війна, самотність, місто та село, екологія та інші.
4. Стиль: Давня література мала свої особливості у силі та написанні. Зазвичай це були написані вірші, епоси, легенди та оповідання, в яких використовувалися риторичні засоби та поетичні образи. Нова українська література може бути представлена у різних жанрах - поезія, проза, драма, есе, та використовує різні стилі написання, від мови повсякденних розмов до складних літературних стилів.
5. Соціальний контекст: Давня література була написана в період, коли Україна перебувала під впливом інших країн та політичної влади. Тому твори давньої літератури можуть мати вплив ідеології, релігії та політики того часу. Нова українська література, натомість, вільна від такого впливу.
Таким чином, хоча давня література та нова українська література належать до українського культурного спадку, вони мають різні характеристики, які відрізняють їх один від одного. Вивчення цих відмінностей допоможе нам краще розуміти і цінувати обидва періоди української літератури.
Балада "Рибалка" Петра Гулака Артемівського поєднує в собі елементи реальності та фантастики. Давайте розглянемо цей аспект на прикладі поеми.
Спочатку слід зазначити, що балада - це жанр літератури, який часто містить елементи фантастики. У даному випадку, балада "Рибалка" розповідає історію про рибалку, який знаходиться на острові, а потім потрапляє у фантастичну ситуацію.
Заведемо школяра у світ поеми:
У початковій частині балади, розповідається про спокійне життя рибалки на острові. Він рибалить, зустрічається з друзями та насолоджується втомлюючо-приємною роботою. У цій частині балади ми маємо справу з реалістичним зображенням життя рибалки. Як рибалка проводить свій день, як він стикається з непередбачуваними пригодами на рибалці, тощо. Важливо акцентувати увагу на деталях, описати, якими інструментами користується рибалка, як він випускає вудку, як спостерігає за поплавком.
У другій частині поеми, щось незвичайне відбувається: рибалка ловить на свою вудку живого їжака. Це вже нічого спільного не має з реальністю і надає ситуації фантастичного характеру. Вам слід пояснити, що в реальному житті риба не їсть їжаків, але в цій баладі таке трапляється. Рішенням для учня може бути звернення до уяви і фантазії - які інші незвичайні речі можуть трапитися у фантастичному світі?
Далі, рибалка почуває спрагу і випиває воду з келяху. Але замість води, він випиває малиновий виноградний сік. Це ще один приклад елементу фантастики у поемі. У світі реалії, така ситуація була б неможливою, але у фантастичному світі поеми такі речі можуть статися. Опишіть, як рибалка відчуває смак соку, як його враження від реалізації факту, що він випив не воду, а сік.
В решті рибалка потрапляє на піщані бари й зустрічає звіра - каменяра. Вид конфлікту між рибалкою та каменярем можна розібрати як гордість людини проти передків, природи. У каменяра репрезентовані скелясті доски, які фізично і духовно перешкоджають пройти рибалці на берег. Ви відчуєте, що рибалка змушений випити із рук каменяра і змочити руки кров'ю. А отже, учневі цікаво ще й проаналізувати, якими є переживання рибалки в цій ситуації, чому він приймає таке рішення.
Фінал поеми залишається відкритим, і закликає читача думати самостійно, виявивши як реалістичні, так і фантастичні елементи в творі.
Таким чином, в баладі "Рибалка" Петра Гулака Артемівського ми спостерігаємо поєднання реальності та фантастики. Ці елементи допомагають нам зрозуміти переживання головного героя, а також стимулюють нашу фантазію та критичне мислення.
Злам XVIII—-XIX ст. позначився появою нового літературного напряму — романтизму. Він приніс із собою і нового героя: мрійника, ідеаліста, що переживає тяжке розчарування, самотнього мандрівника, вигнанця. Романтичний герой здатен на глибокі почуття, душевні поривання, палкі пристрасті. Всі ці риси нового героя знайшли яскраве втілення у поезіях німецького романтика Г. Гейне.
Світову славу Г. Гейне принесла збірка «Книга пісень» (1827), до якої ввійшли вірші 1816—1827 pp. Вона складається з чотирьох циклів: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Повернення на батьківщину» та «Північне море», окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші з «Подорожі на Гарц». Але це не було механічним об'єднанням створених раніше циклів. Поет так розмістив матеріал, шо вийшов продуманий, побудований за чітким планом твір про трагедію закоханого юнака, якому не відповіли взаємністю. Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі і стала шедевром романтичної поезії.
Ліричний герой Гейне, переживаючи муки нерозділеного кохання, сприймає їх як найбільшу трагедію у світі. Без коханої, що покинула його, світ видається йому безрадісним, у ньому «троянди немов неживі», «фіалки такі мовчазні», пісня жайворонка у блакиті «гірко дзвенить», сонце — «холодне», земля — «пустельна» і «сіра, мов труна».
Сльози милої викликають у ліричного героя гострий душевний біль.
І я навколішки упав, На сльози ті дивився, Ті білі руки цілував І гірких сліз напився.
Найчастіше почуття несе йому лише «жуть-тугу навісну», що «палить душу й тіло».
Та з плином часу герой усвідомлює, що він переживає «стару, але вічно нову історію». Це усвідомлення дає змогу примиритися з життям. Страждання переходять у світлий смуток:
Вмирають люди, і роки Минають один за одним, Але не вмирає кохання, Що в серці живе моїм.
Ліричний герой Гейне тонко відчуває красу природи. Сили природи — його друзі. Він готовий взяти вітра посередником у своїх любовних зізнаннях:
Хотів би я в слово єдине Вмістити всю душу смутну, Віддать його вільному вітру — Нехай би одніс вдалину.
Нехай би печаль в отім слові До тебе моя попливла, Щоб ти її кожну хвилину Почути, кохана, могла.
Герой поезій Гейне завжди постає перед нами самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку, веде з ними уявну розмову. А у вітальнях багатих будинків його оточує ненависне йому «порядне товариство»:
Білі глянцеві манжети, Чорні фраки і панчохи, Ніжна мова, поцілунки, — Ох, коли б їм серця трохи!
Серця в груди, і в те серце — і любові, і страждання. Ох, мене вбиває щебет Про фальшивий біль кохання.
із цього задушливого світу фальші герой рветься у гори. Тільки там, серед незайманої вільної природи, він відчуває себе у рідній ст.ихії, там «зітхають вільно груди».
У третьому циклі «Книги пісень» Гейне використовує традиційний для романтиків мотив подорожі. Змучений нерозділеним коханням, герой шукає забуття та втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Повернувшись до рідного міста, де колись уперше покохав, герой дивиться на все по-новому.
Ніч тиха, eq вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила. Її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була.
Юнацькі страждання для героя багато важать як спогади про юність. Вони ж налаштовують його на роздуми про плинність часу, зміст життя та його одвічні закони.
«Книга пісень» Г. Гейне — визначне явище не лише в німецькій, а й у світовій літературі. В ній поет виступає співцем краси людських почуттів. Невеличкі за розміром поезії з «Книги пісень» надзвичайно глибокі за змістом, образні й мелодійні. Саме це й привертає до них увагу читачів, змушує співпереживати ліричному герою Гейне
Объяснение: