1. Він приховував свою хворобу, бо, можливо, боявся осуду з боку німців-фашистів. Або ж він не хотів приймати до жінок, вважав себе негідним цього.
2. Бо фашисти вважали полонених німців, таких як Фрідріх, тваринами, робочою силою.
3. Бо, очевидно, вони планували більше не воювати, а жити у більш-менш мирному кварталі.
4. Бо він вважав їх найкращими, як будь-який батько, і хотів, щоб його захват розділили й інші.
5. Він покінчив життя самогубством, бо він був смертельно хворий і розумів, що не може жити більше так, як він живе.
6. Він садив квіточки, щоб підняти настрій мешканцям кварталу і щоб квіти були як символ відновлення.
7. Він любив дітей, приязно до них ставився, навіть тоді, коли вони витоптували його квіти.
8. Бо він, можливо, був джентельменом, або ж він ставився до них так само лагідно, як вони до нього.
9. Його змусив туберкульоз, безвихідь і постійне приниження його німцями-фашистами.
10. Фрідріх заховав її в стіну, аби фашисти не викинули. Можливо, він хотів, щоб хтось після його смерті розшукав дівчаток і розповів про долю їх тата.
Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за до і самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, як за самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?
Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо до в будь-яку хвилину плюс душевна близькість.
Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов … Можна ігати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб. Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.
А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!
Основа всякої дружби – це, звичайно ж, довіра. Я вважаю, що основний принцип дружби – не зраджувати один одного. Дружити – це вільно і добровільно ділитися тим, що важливо для мене: будь то моє майно, думки, почуття.
Але ділитися – не означає давати, ті, хто в «дружбі» дають або отримують, не мають ні найменшого задоволення від цього. Мені навіть шкода таких людей. Ділитися – це твоє бажання, щоб інша людина брала участь в тому, що тобі дороге. Довіра зміцнює дружбу. По суті, перевірка довіри і є перевірка дружби. Справжньому другу я довіряю безмежно. Я знаю, що друг не кине мене в біді і завжди до , навіть якщо він зі мною не згоден. Дружня любов – найдорожче почуття. Дороге воно своєю незвичністю.
Звичайно, ніхто не ідеальний, навіть у друзів є недоліки, які можуть мені не подобатися. Але тим не менш, це друг. Більш того, навіть брехун не стане брехати другу, а ледар для друга зробить неможливе. Вибираючи друга, ми не шукаємо ідеалу, «богиню» або «принца на білому коні», нам просто потрібен той, на кого можна покластися, з яким нас пов’яжуть тісні стосунки і спільні цілі.
Звичайно, дружба менш емоційна, ніж любов, але найчастіше вона більш уразлива: зганьблену дружбу важче відновити, ніж любов, адже в любові присутнє бажання, а дружба заснована на довірі. Якщо людина не може більше довіряти другу, то все – дружба розбита. Звичайно, колишні друзі можуть і спілкуватися, і захоплюватися один одним, але раз немає довіри, немає і дружби. Втрачену довіру важко завоювати знову.
Як і все дороге, дружбу непросто придбати – за неї можна заплатити лише взаємної дружбою. Буває так, що ти хочеш з кимось подружитися, але процес розташування до себе цієї людини займає багато часу, перш ніж вона стане твоїм другом. Адже завоювати дружбу складно: про неї треба дбати як про троянду, бо вона крихка, і від одного випадкового дотику може звернутися в ніщо.
В українській літературі можна знайти багато прекрасних творів, в яких оспівується справжня дружба. Це і твори письменників минулих років, і твори сучасних авторів. Деякі з них ми вивчаємо за шкільною програмою. Серед сучасних творів, які висвітлюють дружні відношення, мені найбільш усього подобаються оповідання «Тореадори з Васюківки», головні герої якого Ява та Павлуша – наші ровесники, які були кращими друзями, і завжди були разом у своїх витівках. Це і оповідання «Звук павутинки», в якому зображена незвичайна дружба хлопчика Льоньки і старого вченого Адама, і оповідання «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера», в якому ведеться оповідь про цікаві канікули двох шкільних друзів – Митька і Сергія, які влітку пережили низку надзвичайних пригод. Усі ці герої дуже різні між собою, але всіх їх об’єднує те, що своїми вчинками та відношеннями до своїх друзів вони можуть стати для нас прикладом справжньої дружби. Крім того, головні герої цих творів, окрім Адама, наші ровесники і дуже схожі на нас.
