Павла, якого всі прозвали Павлентієм, прийняли до училища разом з друзями — Василем Силкою, Василем Оборою та Василем Кібкалом. Павло був сирота. Мати його померла, а коли хлопцеві було дев'ять років, батько одружився з тіткою Ялосоветою. Через місяць батько пішов на війну і не повернувся. Так і живуть вони з тіткою вже шість років в половині хати, бо більшу половину одірвало бомбою.
Тітка Ялосовета сама привела Павла до училища і так розхвалила його перед директором: "Він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. Він підросте. І вчиться ловко...", що директор прийняв його під свою відповідальність, бо, як виявилося, хлопцеві не вистачало одного місяця для вступу до училища.
Попав Павло в п'яту групу, більшість якої складали дітбудинківці. А всього в училищі було десять груп: і "механіки", і "столяри". У всіх уже були свої майстри, а п'ятій ще не призначили. І от одного ранку разом з директором прийшов якийсь дідусик. "Він буву ремісницькій формі, новій— новісінькій і настовбурченій ще гірше, ніжу мене; передня пола гімнастерки сягала йому нижче колін, і, йдучи, він підбивав її ними, як фартушину".
Директор познайомив майстра з групою і, гарно про нього відізвавшись, наказав слухатись і поважати Федора Демидовича Снопа, так звали майстра. Слова директора запали хлопцям вдушу: "Майстер — ваш учитель і батько, всі ви перед ним рівні, як рівні перед батьком, хоч більшість із вас,— директор опустив очі і притишив голос,— можливо, й не пам'ятає своїх батьків..."
Потім хлопців повели до майстерні. Там не було нічого незвичайного: "ні дивовижних верстатів, які ми кожен сам по собі повигадували, ні інструментів, розкладених по поличках, ні креслень та схем по стінах". Все було набагато простіше. Та ще й в кутку лежала купа гільз з—під снарядів, з яких потім переробляли залізо на різні деталі.
Почалося навчання. Майстер терпляче пояснював учням навички користування різними інструментами: "Якщо котрийсь із вас ненароком влучить себе по пальчику або щиколотках,— це буває,— не бійтеся: прикладем подорожничку, а біль буде наукою, по чому цілитися — по зубилу чи по руках. Від болю прибуває ума! Така теорія".
З часом всі руки в хлопців були в синцях. Та майстер терпеливо вчив далі: "Набити руку — це не означає побити руки... Йоду в нас немає. Йод пішов на фронт!"Хлопці вже бачили різні інструменти на стендах, та одного разу майстер приніс невеличкий дерев'яний сундучок з інструментами, якими працював він сам. Вони були чисті, блискучі, як іграшки. Першою продукцією, виготовленою хлопцями, стали лопати. Коли учні побачили свою роботу, то дуже зраділи, та ще й майстер похвалив їх. Цього ж дня на лінійці директор за сумлінну працю та старанність нагородив п'яту групу новими комбінезонами.
До училища хлопцям було ходити далеко, і тому вони свій шлях розбили на станції. "Перша, одразу за селом,— Провалля, або Млин (за проваллям на горі стояв вітряк). До цієї станції дорога була крута, але брукована, а далі йшла ґрунтова, аж до райцентру. Друга станція звалася Ли — це два телеграфні стовпи, що підпирають один одного. Третя А — такі ж самі два стовпи, як в Ли, тільки з поперечиною посередині. Четверта — Осика, п'ята — Вербичка, далі Місток, Олійниця..." Так хлопцям було і веселіше, і дорога здавалася не такою довгою. Одного разу вони підрахували, що за чотири роки навчання в училищі їм доведеться пройти понад чотири тисячі кілометрів. Та коли розбили цей результат на роки, виявилось не так уже й багато.
повість «кайдашева сім’я» включає в себе соціально-побутові та сатирично-гумористичні елементи. іван нечуй-левицький майстерно відтворив у художній прозі життя селян другої половини xix століття. основна проблема твору – роз’єднання родини через марнославство та жадібність. жага до збагачення, яка охопила багатьох колишніх кріпаків, руйнувала сім’ї. для більшості селян головним пріоритетом стає земля-годувальниця, за яку вони готові були битися навіть з рідними. в родині кайдашів стали звичними лайки та сварки. і молоді, і старі лаялися, не виявляючи поваги один до одного. зображення такої дійсності у читачів могло б викликати огиду, якби не гумор автора. за цієї «зброї» він часто маневрував від трагічного до смішного. письменник іронічно ставиться до більшості своїх героїв, тим самим підтверджуючи безглуздість їх конфліктів. у повісті використано різні засоби творення комічного. автор часто вдається до дотепної характеристики персонажів. наприклад, цікавою є розмова карпа та лавріна, коли вони описують риси дівчат, використовуючи дивакуваті порівняння. автор створює комічні ситуації, в яких разючий контраст між формою та змістом, діями та обставинами. в результаті проблеми головних героїв зводяться до абсурду, що викликає сміх читачів. основними засобами творення комічного є сарказм та іронія. кайдашиха в основному з іронією говорить про невісток. її уїдливі зауваження збурювали гордовиту мотрю і пригнічували тиху мелашку. мотря не довго терпіла, скоро почала відповідати не менш саркастично. тому особливо кайдашиха допікала мелашці, принижуючи її перед чоловіком. наприклад, об’єктом для насміхань був маленький зріст мелашки. свекруха глузливо просила лавріна підставляти тій стільчик, щоб зручніше було діставати до діжі.
викликає сміх і знижена лексика у творі. так, кайдашиха порівнюється з безрогою коровою, вівцею. сповнене іронії порівняння «ходить так легенько, наче в ступі горох товче». засобом комічного є також мовна нісенітниця. так, під час ворожіння баба палажка видає дивакуваті незрозумілі слова, що сприймаються комічно. цікавим засобом творення комічного в повісті є змішування стилів. наприклад, під час побутової бійки автор застосовує високий стиль опису. кайдашиха, названа видроокою, наближається до тину, немов сиза хмара. пафосно описуються й інші учасники бійки. викликає у читача сміх й постійна серйозність героїв. вони майже ніколи не сміються, бо не розуміють кумедність створених ними ситуацій. вони лаються, сиплячи дотепними прислів’ями, образливими порівняннями. ціллю кожного є якомога болючіше «вкусити» іншого. читач звичайно сміється з героїв та їх конфліктів, але коли вдумується в зміст проблеми, то виявляється, що це сміх крізь сльози. на жаль, такі дотепні герої – морально деградовані люди, які за своєю суттю непогані, але понівечені жагою збагачення та власним марнославством. ніхто з них не йде на поступки, аби вберегти родину. відомий письменник микола гоголь говорив про цей твір, що це повість, в якій крізь сміх пробиваються сльози. іван нечуй-левицький при створенні «кайдашевої сім’ї» використовував кращі народні та літературні засоби сміхової культури. як результат - вийшов справжній шедевр, сповнений тонкого гумору, доречного сарказму та глибокого ліризму.
ответ:он любил свои джури Грицика і Санка
Объяснение: