Якщо мова про твір Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять", то стосунки між його дідусем і бабусею були дуже теплі, щирі, ніжні. Михайлик казав про них так: "Я нiколи не бачив дружнiших людей, як мої дiди". Односельчани дивувалися цим стосункам : "Де ж це видано так жалувати в селянствi жiнку, як жалував вiн? Коли дiдусь пiзно повертався з роботи чи заробiткiв, то шкодував будити свою дружину, а сiдав на призьбi коло її вiкна i отут, припадаючи росою, засинав до ранку". Відчувалося, що всі радості і біди ці двоє все життя ділили порівно: і важкий селянський труд, і радість від народження дітей, і біль від їхньої втрати. А після раптової смерті дідуся і його дружина не довго затрималася на цьому світі.
Можна впевнено розуміти древній міф, що Прометей наважився піти на крадіжку вогню заради людини. Це здається нам осмисленим: вогонь, приходить на землю з грозовий блискавкою, виключно з волі і благоусмотрению Громовержця, людина вчиться розпалювати і підтримувати сам. Це як би святотатство, відпадання від бога грози, і цим кладе початок блюзнірського перетворенню природи до сфери людської діяльності, у світ, де порається і панує чоловік. Осмисленим здається і те, що нову самостійність для людства завойовує божественний суперник вищого божества, сам дух протиборства божеству, — титанічний дух, в якому людство знаходить себе, приходить до розуміння себе. І добре вкладається у свідомості те, що Прометей в пізніших модифікаціях міфу, згідно з місцевим аттичний переказом про божество гончарів — Прометея, став творцем людей. В якості такого ми знаємо його за численними пізнішими пластичних зображень. Так що початковий сенс оповіді, мабуть, сам по собі зрозумілий. Скажімо, однак, обережніше: те, що ми називаємо таким початковим сенсом, являє собою узагальнене з усього, що має місце всередині цілого, утвореного складною історією цього міфу і його тлумачень
Драма-феєрія "Лісова пісня" — це надзвичайний твір Лесі Українки — видатної української поетеси, письменниці, філософа, драматурга. У цьому творі простежується багатство думки, поетичність образів та гармонічна єдність реальності та фантазії. В "Лісовій пісні" Леся Українка ставить та намагається вирішити вічні питання: життя й смерті, кохання та ненависті, вірності і зради, пошуку правди, справедливості. Однак у драмі-феєрії є дещо таке, тцо сьогодні звучить особливо гостро — це трагічна тема відносин людини з природою. Головні герої "Лісової пісні" — це представники людства та природи. Лукаш — простий селянин, представник людського світу. Мавка — дитина природи, лісова дівчина, яка закохується в Лукаша та йде до нього жити, залишаючи ліс, в якому пройшло все її життя, йде до нього, незважаючи на те що вся природа проти цього. Її дідусь Лісовик попереджає Мавку, що люди жорстокі, погано ставляться до природи, що вони ніколи не зможуть прийняти її за свою.
Велику роль у "Лісовій пісні" відіграє природа. Ліс "реагує" на всі переживання Мавки, на її душевний стан. Мавці добре, і ліс прокидається, на деревах розпускаються бруньки; Мавці тяжко від розлуки з Лукашем, і "...все покривається протяглим сумним вовчим виттям... Безлистий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною пустиною, а далі по узліссі снується розтріпаний морок"
Ліс, з одного боку,— всеперемагаючий природний початок, і ліс,— крихкий беззахисний світ. У творі ліс — це джерело творчості, краси. Не даремно дядько Лев так старанно береже старого дуба-велетня, навіть відмовляється його продати купцям.
У цьому творі Леся Українка говорить про те, що людина і природа — це єдине ціле, що людина повинна дбати про навколишній світ. Сьогодні, коли відроджується наша культура, духовність, наша мова, "Лісова пісня" потрібна читачеві. Вона безкрайня, як безмежна природа, поезія та краса.
Відповідь:
Якщо мова про твір Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять", то стосунки між його дідусем і бабусею були дуже теплі, щирі, ніжні. Михайлик казав про них так: "Я нiколи не бачив дружнiших людей, як мої дiди". Односельчани дивувалися цим стосункам : "Де ж це видано так жалувати в селянствi жiнку, як жалував вiн? Коли дiдусь пiзно повертався з роботи чи заробiткiв, то шкодував будити свою дружину, а сiдав на призьбi коло її вiкна i отут, припадаючи росою, засинав до ранку". Відчувалося, що всі радості і біди ці двоє все життя ділили порівно: і важкий селянський труд, і радість від народження дітей, і біль від їхньої втрати. А після раптової смерті дідуся і його дружина не довго затрималася на цьому світі.
Пояснення: