Переказ
Захар Беркут - це був сивий, 90-літній старець, найстаріший у тухольській громаді… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя .Він був іще сильний, але вже не працював коло поля, не ловив звірів у лісі,– та проте працювати він не переставав. Сад, пасіка й луки – це була його робота.Тільки настане весна Захар Беркут уже працює в саду.Деякі громадяни захоплювалися його роботою, а він радо навчав кождого. Пасіка його була в лісі, і кожного дня Захар Беркут ходив туди, хоч дорога була досить далека. А найбільше Захара Беркута уважали тухольці за його ліки...
«Життя лиш доти має вартість, - говорив він часто, - доки чоловік може помагати іншим...» Ті слова – то була провідна, золота нитка в житті Захара Беркута.
Захара Беркута знали люди на кільканадцять миль довкола. Він за молодших часів часто ходив по громадах..., старався пізнати добре їх потреби й людей і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братських зв`язків між людьми...
В этом тексте рассказываеться о маленьком вроде 11 летнем мальчике, который жил в селе на которое напали татары и були маму и деда, а сестру и папу забрали в плен, но помимо этого у него ещё был брат Петро старший, он был козаком. Павлусь вместе с братом вызволил отца из плена, и сам поехал в Крым за сестрою. Там он выучил турецкий, побывал у султана и в самом конце произведения вернулся домой с сестрой. Вот и всё, о мне если честно этот текст не понравился