Напишіть мінітвір (5-7) речень ,який розпочинається словами : "Поезії Василя Голобородька незвичайні тим, що..." Розкажіть про особливості лексики, будови вірша, фольклорні джерела, символи та лаконізм
У поезіях Василя Голобородька ожив прадавній світ української казки, пісні, обрядів, у них використовуються елементи фольклору. А ще поет пробує осмислити наше непросте життя, побачити в ньому себе і своїх сучасників, передати відчуття і переживання.
«Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність… відображена в українській мові, є унікальною…» — писав В. Голобородько. У поезії «Ми йдемо» автор показав українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею:
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Те, що кожне слово української мови проспіване у пісні і прописане у літописі, стверджує поет у вірші «Наша мова».
Помітив поет подібність квітки конвалії до крихітного дзвіночка і створив поезію «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой виходить на ріг вулиці, щоб роздати людям свої квіти, поділитися з ними красою, подарувати радість. .
Вірить поет у те, що на Івана Купала розмовляють рослини. У поезії «Мова рослин» автор передав тиху розмову цілющого зілля:
Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
Такие писатели как Пушкин , Андреев , Толстой и многие другие с самого детсва читали много книг . Книги - самый лучший саморазвития . Сейчас в мире насчитывается более миллиона различных книг и на различные жанры . Человек может с легкостью приобрести или взять на время книгу в библиотеках , магазинах . В моей жизни книга имеет больше значение , ведь я узнаю много нового , интересного , познавательного . Также я узнаю много новых слов , тем самым разрабатывая свою лексику и память , а также и орфографию . Без книг бы люди не эволюционировали , а деградтровали . Читайте книги (с) Ларин
У поезіях Василя Голобородька ожив прадавній світ української казки, пісні, обрядів, у них використовуються елементи фольклору. А ще поет пробує осмислити наше непросте життя, побачити в ньому себе і своїх сучасників, передати відчуття і переживання.
«Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність… відображена в українській мові, є унікальною…» — писав В. Голобородько. У поезії «Ми йдемо» автор показав українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею:
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Те, що кожне слово української мови проспіване у пісні і прописане у літописі, стверджує поет у вірші «Наша мова».
Помітив поет подібність квітки конвалії до крихітного дзвіночка і створив поезію «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой виходить на ріг вулиці, щоб роздати людям свої квіти, поділитися з ними красою, подарувати радість. .
Вірить поет у те, що на Івана Купала розмовляють рослини. У поезії «Мова рослин» автор передав тиху розмову цілющого зілля:
Сон-трава каже:
«Я — щоб дитині добре спалося».
Ранник каже:
«Я — щоб рани скоро гоїлися».
Розрив-трава каже:
«Я — відкриваю таємниці».
Объяснение:
.