Твір О. Олеся вразив мене своєю змістовністю та точним переживаннями кожного героя.
У ньому всі люди по-своєму особливі. Мужня князівна не хотіла показувати свого страху та прагнула заспокоїти своїх батьків. Мене захопив епізод, де князь з хоробрістю та болем у серці за рідний край переконував воєвод іти на двобій:
За яку , скажіть провину
Мусим ми платить данину?
Воєводи, на двобій!
Все дарма… Але неволі
Мусим крикнути: “Доволі!”…
Хто не бореться, той раб!
І мені стало сумно, що воєводи не послухали князя. Але із захопленням читала рядки, де дванадцять дітей невблаганно просили Микиту виступити на захист рідного краю та князівни. А він не тільки захистив усіх від ненависного змія, але й не взяв винагороди за свій подвиг, бо вважав своїм обов’язком до у скрутну хвилину. Я дуже зраділа, коли читала, як Микита переміг змія.
Казка має чудове закінчення, бо добро перемогло зло. Я раджу всім прочитати її.
Відповідь:
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Пояснення: