Жанр «Пам’яті тридцяти» – вірш-реквієм або епітафія (тобто твір, присвячений пам’яті померлих).
Утвердження патріотизму й гуманізму через зображення подвигу героїв Крут, засудження жорстокості, терору, ненависті.
Події січня 1918 року лягли в основу поезії Павла Тичини «Пам’яті тридцяти». Тоді Червона армія на чолі з генералом Михайлом Муравйовим наступала на Київ. Командування української армії вислало їй назустріч гайдамаків, а також кілька сотень київських гімназистів, ще зовсім дітей. Бої були нерівні. В оточення потрапив загин із приблизно трьохсот гімназистів, які мужньо оборонялися, але всі загинули біля залізничної станції Крути Чернігівської області. Тридцять героїв Крут було перепоховано на Аскольдовій могилі в Києві.
За жанром «Пам’яті тридцяти» - вірш-реквієм. Реквієм узагалі – це траурна заупокійна меса, а також музичний жанр, написаний у формі й на тексти заупокійної меси.
Провідним мотивом твору є утвердження патріотизму й гуманізму, засудження жорстокості, терору, ненависті.
Вірш проймає скорботно-патетична тональність: поет із глибоким сумом розповідає про загибель «мучнів-українців, / Славних, молодих». Тичина їх сприймає як «український цвіт», національну еліту. Поет усвідомлює й драматичний шлях України: «По кривавій по дорозі / Нам іти у світ». Яскраві епітети – славних, молодих –, метонімія – зрадника рука, біблійні образи, зокрема Каїна – символу вбивці, кровопролиття й зради – вимальовують драматичну картину жорстокості.
Добро - це стан душі людини. Воно або є, або його зовсім мало, але як не хочеться вірити в те, що це поняття може бути відсутнім зовсім.
Все, кого я знаю, можуть по-різному дати визначення слову «добро». Для одних - це турбота про близьких, до по дому і щоденне старання не робити поганих вчинків. Для них існує певне коло, на кого може поширюватися таке дефіцитне стан їх душі. А якщо до знадобиться сторонній людині, то навряд-чи такі індивідууми відгукнуться. Байдужість вбиває добро.
Інші намагаються щосили, щоб виявитися корисними. Це найактивніші волонтери, борці з несправедливістю, які прагнуть виділитися із загальної маси і опинитися на увазі. Таких можна зустріти навіть в палаті з тяжкохворими людьми. Не хочу сказати, що це погано, якщо б не величезний мінус подібної діяльності - вся ця доброта є звичайним піаром і зникає миттєво, коли пропадають вдячні глядачі або камери. Лицемірство ворог добра.
Багато хто займається бізнесом, видаючи його за благодійність. Створюють фонди, яким багато хто вірить і допомагають не знаючи того, що засновник - звичайний шахрай. Добра робить на копійку, а собі забирає левову частку. Не потрібно сліпо відгукуватися на клич про до якщо хочеш стати меценатом. Довірливістю можуть скористатися нечесні люди, майже злочинці. Подібний цинізм і добро - протилежні поняття.
Жанр «Пам’яті тридцяти» – вірш-реквієм або епітафія (тобто твір, присвячений пам’яті померлих).
Утвердження патріотизму й гуманізму через зображення подвигу героїв Крут, засудження жорстокості, терору, ненависті.
Події січня 1918 року лягли в основу поезії Павла Тичини «Пам’яті тридцяти». Тоді Червона армія на чолі з генералом Михайлом Муравйовим наступала на Київ. Командування української армії вислало їй назустріч гайдамаків, а також кілька сотень київських гімназистів, ще зовсім дітей. Бої були нерівні. В оточення потрапив загин із приблизно трьохсот гімназистів, які мужньо оборонялися, але всі загинули біля залізничної станції Крути Чернігівської області. Тридцять героїв Крут було перепоховано на Аскольдовій могилі в Києві.
За жанром «Пам’яті тридцяти» - вірш-реквієм. Реквієм узагалі – це траурна заупокійна меса, а також музичний жанр, написаний у формі й на тексти заупокійної меси.
Провідним мотивом твору є утвердження патріотизму й гуманізму, засудження жорстокості, терору, ненависті.
Вірш проймає скорботно-патетична тональність: поет із глибоким сумом розповідає про загибель «мучнів-українців, / Славних, молодих». Тичина їх сприймає як «український цвіт», національну еліту. Поет усвідомлює й драматичний шлях України: «По кривавій по дорозі / Нам іти у світ». Яскраві епітети – славних, молодих –, метонімія – зрадника рука, біблійні образи, зокрема Каїна – символу вбивці, кровопролиття й зради – вимальовують драматичну картину жорстокості.