М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Написати твір на тему "єднаймося, брати мої"

👇
Ответ:
RonaAnna
RonaAnna
27.02.2021
Об’єднаймося ж, брати мої Від часу появи, людина прагне спілкування, уникає самотнього існування. Поодинокі первісні люди створювали сімейні общини. Але для полегшення існування ці общини об’єднувалися у племена. У кожного племені існували свої звички, умовності, закономірності, що у подальшому розвитку цивілізації відіграло велику роль у створенні багатьох духовних цінностей народів, рас і в цілому всього людства. Таким чином, з віками створювалися стабільні відносини на певних територіях, які спочатку визначалися необхідністю існування. Це і були основи створення окремих груп – народів. У кожної такої групи були свої звичаї, манера поводження, мова, закони. Наша Батьківщина також пройшла цей довгий, часом невимовно тяжкий шлях. Постійно вдосконалювалися відносини між людьми. Зараз, коли ми досягли теперішнього рівня розвитку, поняття єдності, братерства набули надзвичайно великого значення у житті. Дуже багато важать відносинах традиції, звичаї. Вони відображають глибину духовності, що лежать у їх основі. А це – дзеркало душі народу. У поєднанні людей, їх думок та прагнень є сутність братерства, єдності життя. Кожний народ має свої закони і традиції існування, які виникли в силу впливу тих, чи інших подій, взаємин з іншими народами. Якщо якусь із націй ізолювати від інших, то виникне поступова духовна деградація. Кожна нація має спілкуватися з іншими народами, для збагачення духовності. Ще Шевченко писав: “Учітеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужого научайтесь, Й свого не цурайтесь!...” А це означає, зо ми повинні прославляти свою культуру, звички, але це не повинна означати, що ми маємо не сприймати культури інших народів. Кожна людина має прагнути бути корисною іншим людям. Якщо ми досягнемо цього консенсусу, то життя на Землі стане надзвичайно щасливим. Відколи існує життя н Землі, такого рівня відносин між людьми не було. А значить і ближчим часом, поки духовність наших людей не виросте, сподіватися на таке покращення – марно. Від прадавніх часів і до тепер на світі домінують сила і нещирість. Але, якби цьому не протистояло добро, мабуть, люди давно перестали існувати і тому, тільки завдячуючи тій доброті, яка ще є, цей світ здатен існувати. Поєднуючи все вищеописане, можна зробити єдиний висновок: тільки розвиваючи в собі все, що є в нас кращого і подавлюючи свою подразливість, злобність, агресивність, ми будемо готові зробити наступний крок – щире єднання. А коли, нарешті, всі народи зрозуміють, що сила не в руках поневолювачів, і коли їхні прагнення поєднаються, людство досягне найбільшого рівня розвитку.
4,4(87 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
katerinabuzmk
katerinabuzmk
27.02.2021

В короткому оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.

Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.

Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.

Объяснение:

4,5(93 оценок)
Ответ:
valentinateleg2607
valentinateleg2607
27.02.2021

ответ: В короткому оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.

Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.

Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.

4,7(31 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ