Образ матері у творчості Т. Г. Шевченко – це образ жінки-робітниці, жінки, яка була вимушена усе своє життя гнути спину на панів, жінки, яка найчастіше не могла залишатися зі своєю дитиною, бо була кріпачкою і залежала від своїх господарів. Жінка у часи Т. Г. Шевченко була безправною і зазнавала багато знущань від панів. Та не менше знущань було і від чоловіків, тому і в родині жінкам жилося не набагато краще. Наприклад, у своїй поезії “Якби ви знали, паничі…” Т. Г. Шевченко з болем у душі пише про жінку:
“Ще молодую –
Одного разу весняним ранком Мумі-троль та його друзі знаходять капелюх чарівника. Вони приносять її з собою додому, але вони і не підозрюють, що тепер буде. Мумі-тато приміряє капелюх, але він виявляється йому завеликий. Тому вони вирішують використовувати його як відро для сміття.
Мумі-тролі їдять яйця, а шкаралупу викидають в капелюх чарівника, в якому сміття перетворюється на хмари, на яких можна кататися по небу.
Одного разу через негоду Мумі-троль та його друзі залишаються вдома і грають в хованки. Мумі-троль ховається під капелюхом і перетворюється на чудовисько. Всі починають думати, що це не мумі-троль Він приймає свій колишній вигляд тільки після того, як Мумі-мама визнає, що це її син. Здогадавшись про властивості капелюхи, Мумі-троль вирішує помститися мурашиному леву, перетворивши його в що-небудь за до капелюха. Після перебування в капелюсі мурашиний лев перетворюється на крихітного їжачка. Однак Мумі-мама і Мумі-тато, дізнавшись про властивості капелюха, вирішують позбутися його, скинувши її в річку.
Але Мумі-троль зі своїми друзями повертають капелюх.
На деякий час, Мумі-троль і друзі відволікаються від чарівництва і відправляються в захоплюючу подорож на знайденій шхуні, переживають напад дивних істот на острові і страшну бурю, проте перечекавши всі негаразди, вони повертаються додому з величезною рибою, спійманою в морі. За час відсутності в Мумі-долині капелюх чарівника волею випадку повертається назад в будинок і через невеликий шматочок гербарію, який потрапив всередину, навколишня територія перетворюється в справжні джунглі.
Чари недовговічні і через деякий проміжок часу, все стає колишнім доти, поки в долині не з’являються дві маленьких істоти з величезною валізою, яких переслідує Морра – сюрреалістичний персонаж, який намагається забрати назад величезний рубін, що знаходиться всередині сумки. Зрештою Морра погоджується обміняти вміст валізи на капелюх чарівника і відмовляється від переслідування Тофсли і Віфсли.
Nофсла і Віфсла вирішують показати Муммі-мамі що знаходиться у валізі. Там був найбільший-Королівський рубін. Побачивши його світло з самого Місяця, за ним з’являється чарівник, який втратив свій капелюх.
Завдяки щасливому випадку і новоприбулим, в будинку Мумі-тролів знаходиться втрачена напередодні сумка Мумі-мами: через це сім’я влаштовує великі серпневі гуляння, на які прибуває чарівник. У чарівника так і не виходить викупити у маленьких істот рубін, однак Тофсла і Віфсла загадують бажання магу і той робить для себе копію дорогоцінного каменю, а також до самого ранку виконує бажання всіх гостей свята. Завісою дійства стає світанок – Мумі-Долина пережила яскраве незабутнє літо і туди поступово приходить осінь.
Але, краще подивитися мультфільм.
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері.
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.
Я не можу уявити свого життя без книги.
Объяснение:
надеюсь что :)