1 Господь багатий нас благословив Дарами, що нiкому не одняти: Любов i творчiсть; туга i порив, Одвага i вогонь самопосвяти.
2 І — Все в житті залежить від нас самих. ( Тільки доклавши власних зусиль, людина може побудувати щасливе майбутнє, бо часто вона не усвідомлює, наскільки багатим є її внутрішній світ, скільки фізичної сили приховує сила людського духу). II —Справжнє, наповнене боротьбою життяне для слабких.( Це не означає — крокувати з високо піднятою головою, незважаючи ні на що, це значить приймати виважені рішення, аби не помилитися й виконати свій обовязок). III — Сумління -вічне мірило вчинків. (Автор називає сумління «невблаганним», адже ми можемо переконати оточуючих, що примусило нас порушити моральні принципи життя, але ми ніколи не зможемо переконати в цьому сумління, не зможемо примусити його замовкнути). IV — Хвилини вибору і сумнівів. (Слід пам’ятати, що наші дії не можуть керуватись вседозволеністю, ми не можемо діяти за принципом «Ціль виправдовує засоби». Автор у наказовій формі переконує, що майже все в житті залежить від нас самих Це не собі поезія. Ні! В ній істина, яка допомагає повірити в себе. А віра у себе — то дуже важлива річ!).
3 Означает,что дружба это и есть сила,т.к дружба всегда делает людей сильнее.
4 У вірші “Радість” ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї “радість тулиться”, і ця радість передається поетичним порівнянням “як безжурний вітрогон хлопчина”. Радість спинити не можна, бо “Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли”. Ця безжурна радість переповнює вщерть: “Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами…” Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.
Контрольну вчора ми писали,
А вчитель гав ловив в журналі -
Тому ми швидко так списали.
А на наступний день,
Під звук пташиних теревень,
Оцінку і дознали.
Тепер хоч в воду, хоч з моста
У мене двійка - не спроста!
Я ж навіть списував і коми!
У кого? У сусіда Толі!
- Толян, сусіде, як це так?
Мені тут двійка - не п'ятак!
- Мій добрий друг, я теж списав
і маю не п'ятірку!
Такого ж лебедя - цю двійку!
За це я дякую сказать повинен
Цьому кирпатенькому Тимі!
- Тимко, Тимко, як написав?
- Так як і всі - усе скатав!
- На скільки?
- Краще б не казати!
- У кого встиг?
- У Гончаренко Каті!
- Катрусю, Катя, Катя, Катя!
Що сталось? - годі плакать!
- Ой, не кажи мені нічого!
Тепер з моста, тепер - у воду!
Через це "Два"! Хоча би "Три"!
А все у цьому винен ти!
- Чому це я? Знайшла на кого!
- А списувать знайшли же моду!
От я, дурна, у тебе і списала.
Якби ж я знала, якби же знала...
Дзвінок тут швидко пролунав
Наш клас із класу повтікав.
Лиш я сиджу, рука сіпнулась -
Отут-то коло і замкнулось!
* , понесло, понесло. Його і справді я вигадала, тільки якщо думаєте, що вчитель зважить на те, що ви не могли такого написати, то просто переробіть все у невіршовий варіант - вам ж не ліньки?*
Анна — центральний персонаж драми «Украдене щастя». Це типовий, високохудожній і глибоко трагічний образ жінки-страдниці, що стала жертвою власницького світу, у якому безроздільно панує людська жадібність і хижацтво. Вона – покірна, тиха, сильна жінка, здатна боротися за своє щастя Життя її повне тривог і хвилювань. Але завдяки силі волі вона вміє стримувати свої почуття, ховаючи їх на самому дні свого серця. Ще до одруження у житті Анни сталася трагедія: прагнучи отримати частку спадщини Анни, брати силоміць віддали її заміж за нелюба Миколу, який згодився одружитися з Анною без посагу. Вони переконали Анну, що її коханий Михайло загинув. Минули роки. Тихо й спокійно живе Анна з чоловіком. Сусідка вважає, що сім’я Анни і Миколи — найщасливіша в селі. Але якось до села, де жили Анна з Миколою, прибув жандарм. Це і був коханий Анни Михайло Гурман, якому вона присягалася у вірності. Тепер Анна зрозуміла, як жорстоко, підло вчинили її рідні брати. “Одурили, ошукали, мов кота в мішку продали”, — каже обурено Анна. Вона починає розуміти, що життя її понівечене, що в неї назавжди вкрадено щастя. Жінка розуміє, що не можна зараз повернути втраченого: вона дружина іншого і мусить бути вірною своєму чоловікові. Але розуміє й те, що не в змозі стримати свого кохання, що вона жити не може без Михайла. Анна “все готова віддати йому, кинути в болото, коли він того схоче! Навіть свою душу, честь жіночу, свою добру славу”. Потрапивши у жорстокі пута нелюдських обставин, які їй несила розірвати, Анна повністю віддала себе своєму коханню. У душі її стався психологічний злам. її не лякають уже людські пересуди, не криється вона й від свого чоловіка Миколи, одверто говорячи, що ніколи не кохала його, сподіваючись, що зустріч з коханим поверне їй втрачене, що житимуть вони з Михайлом довго й щасливо. Але трагічна смерть Михайла вирвала в неї цю надію. Анна – найкращий жіночий образ в українській та світовій драматургії. Цей образ вражає своєю неповторною простотою і щирістю. Трагічний образ Анни багатьма рисами подібний до образу Катерини з п’єси М.Островського «Гроза».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/ukradene-shhastya-harakteristika-anni/
Объяснение: