Мій улюблений герой літературного твору, як це не дивно, не є в творі головним. Проте він настільки яскравий, що нічим не поступається головним героям, навіть подекуди затьмарює їх. Цей персонаж діє в романі Пантелеймона Куліша "Чорна рада” - першому романі, написаному українською. Вгадали, про кого я веду мову? Якщо ні, то я зізнаюся: це Кирило Тур.
Кирило подобається мені, тому що він весела та жвава людина. Взагалі, справжній козак-запорожець! Автор не ідеалізує його, як, наприклад, головного героя Петра. Як жива людина, Кирило часом бешкетує, робить необачні вчинки. Наприклад, він легко піддається захопленням та в азарті викрадає дівчину Лесю.
Проте Кирило Тур — справжній друг та хороший козак. Він здатний не тільки щось таке втнути, веселитися та гуляти. Кирило хоробрий воїн, він понад усе цінує козацьке побратимство. За своїм названим братом Богданом Чорногором він готовий піти хоч у пекло. Покарання за викрадення дівчини Тур зносить з гідністю та мужністю.
Наприкінці твору розбишака Кирило Тур робить справді героїчний вчинок. Він приходить у тюрму до гетьмана Сомка, щоб визволити його. Є лише один б врятувати гетьмана — залишитися замість нього в камері та самому чекати страти...
Переконуючи гетьмана, Тур розповідає байки про козацьких характерників: "То як намалює вуглем на стін човен, сяде та й попливе, немов по лиману”. Кремезний, сильний та загадковий — можливо, Тур сам характерник та вміє чаклувати? І зможе ви з тюрми на намальованому човні?
Чесно сказати, я навіть зрадів, коли Яким Сомко відмовився від жертви та Кирило Тур залишився живий. Треба, щоб таких людей жило як найбільше в світі.
"Наталка Полтавка"- твір пронизаний багатьма українськими традиціями, своєрідними діалектами. Мені подобається цей твір тим, що він дуже близький до нашого українського побуту, звичаїв. Цей твір показує справжніх українців. Герої - патріоти свого краю, які стикаються на своєму шляху з різними подіями та ситуаціями. Вони кохають, працюють, сумують, радіють, плачуть... Коли читаєш цей твір, то розумієш як жилося декілька століть назад. Як себе почували люди, як переживали ті чи інші негаразди свого життя. Ми прослідковуємо справжні українські традиції, які зараз уже, можливо, забуті. Тому, на мою думку, цей твір якнайкраще доносить нам усе українське, усе близьке нам особисто і українському народу вцілому
В повісті «Маруся» Г. Квітка-Основ’яненко надав можливість зрозуміти, що не слід кепкувати з українського народу, який має таку самовідданість боротьбі за своє вільне і щасливе життя, таку душевну глибину і таку спрагу до кращого. Цей твір став одним з найкращих українських літературних творів і втілив у собі кращі риси національного фольклору та української пісенної творчості. Джерелом для творчого натхнення письменника була дійсність тогочасного українського села, скрашена українськими весільними, святковими й ліричними піснями, баладами та іншими фольклорними мотивами.
Головними героями повісті Г. Квітки-Основ’яненка є Маруся й Василь — чисті у своїх помислах і почуттях, дуже працьовиті, неговіркі, прості і щирі люди. Як казав про них сам автор, ці персонажі «писані з натури і без будь-якої прикраси». У своєму творі видатний повістяр майстерно і талановито висвітив життя та звичаї українського народу, поетичну природу рідного краю.
Не менш яскравим персонажем повісті «Маруся» був і батько дівчини Наум Дрот. В його образі автор втілив кращі риси українського селянства. Наум був мудрою, чесною й набожною людиною, він, не покладаючи рук, усе життя працював, тому й жила його родина у відносному достатку. У такій же доброчинності та любові до праці він виховав і свою доньку. І тільки почує Маруся церковні дзвони, як збирається до церкви, адже гріх не піти, бо день святковий. А в інші дні вона з ранку до вечора працює, бо тільки так можна здобути своє щастя і стати заможною.
Саме такою, як Маруся, бачить письменник справжню українську дівчину. Маруся не пустувала в церкві, не пила горілки на вечорницях, давала дівчатам добрі поради. Її любили й шанували односельці за працьовитість і лагідність, за її золоті руки. Маруся ніколи не виходила з дому, поки не впоралася з усією домашньою роботою.
У своїй повісті Г. Квітка-Основ’яненко докладно описав народні звичаї та свята: сватання, весілля і похорони з голосіннями. Так докладно міг зобразити ці події лише справжній знавець життя та побуту українського народу. До того ж знавець настільки талановитий, що вдалося йому все це передати неповторною поетичною мовою.
Незважаючи на сумний фінал, повість вражає точністю найдрібніших подробиць в описах традицій та повсякденного життя українського народу, незвичайною силою почуттів її головних героїв.