Народилася 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві.
Дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни Іваненко, сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка. Навчалася у гімназії, потім у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти.
У 1926 році закінчила факультет соціального виховання Харківського інституту народної освіти, у 1931 році — аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту. Була вихователькою в дитячій колонії імені Горького під керівництвом Антона Макаренка.
У 1932–1939 працювала у видавництві «Молодий більшовик», у 1947–1951 роках — у журналі «Барвінок». У 1939–1957 роках мешкала у Києві в будинку письменників Роліті. Померла в Києві 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі.
Творчість
Друкувалася з 1925 року. За роки літературної діяльності видала велику кількість книжок для дітей та юнацтва:
«Майка та жабка» (1930);
«Дитячий садок» (1931);
«Черевички» (1933);
«Лісові казки» (1934);
«Великі очі» (1936);
«Джмелик» (1937);
«Три бажання» (1940);
«Казки» (1958).
Авторка повістей:
«Друкар книжок небачених» (1947, про Івана Федоровича);
«Рідні діти» (1951);
«Богдан Хмельницький» (1954);
«Великий шум» (1967).
Авторка романів:
«Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини вийшли 1939; про Тараса Шевченка);
«Марія» (1973, 1977, 1986, 1988; про Марка Вовчка).
В повести «Тарас Бульба» Н. В. Гоголь описывает жизнь запорожских казаков, их борьбу за свободу и независимость. Одна из главных тем произведения — тема верности и предательства. Среди казаков любовь к родной земле, верность воинскому долгу, чувство товарищества почитались важнейшими качествами. Накануне трудного боя наказной атаман Тарас Бульба говорит казакам: «Нет уз святее товарищества». Верность этому чувству он проносит через все битвы и испытания. В бою под Дубно он не раз спешил на выручку товарищам. В последние минуты жизни он думает не о муках, которые ему предстоит вынести на костре, а о том, как казакам. «Уже огонь поднимался над костром, захватывая его ноги», а очи старого полковника вспыхнули радостью, потому что увидел он: казаки были уже на Днестре, «пули сыпались на них сверху, но не доставали». i
Верен своему воинскому долгу старший сын Тараса Бульбы Остап. Он храбрый воин, иеющий «вымерить всю опасность и все положения дела». Но в трудном бою «схвати- ись с Остапом мало не восьмеро разом» и взяли его в плен. К лобному месту пленные казаки, среди которых был и Остап, «шли не боязливо, не угрюмо, нос какою-то тихою горделивостью». Вера в справедливость своего дела, за которое они отдавали жизнь, придавала казакам силы вынести муки казни. Остап обратился к товарищам с призывом: «Дай же Боже, чтобы все, какие тут ни стоят еретики, не услышали, нечестивые, как мучится христианин!» Верность родной земле звучит в словах истекающего кровью Кукубенко: «Пусть же после нас живут еще лучше, чем мы, и красуется вечно любимая Христом Русская земля!^ Беззаветно любя свою родину, казаки презирали предателей. А как же больно было Тарасу, когда предателем оказался его младший сын! Андрий был храбрым воином. Наблюдая за тем, какие чудеса одним бешеным натиском своим производил Андрий, дивился старый Тарас и говорил: «И это добрый — враг бы не взял его! — вояка! Не Остап, а добрый, добрый также вояка». Но молодого Бульбу более всего привлекала сама битва, а не цель, во имя которой она велась. В битве он слышал «очаровательную музыку пуль и мечей», несся, как «пьяный, в свисте пуль, в сабельном блеске и в собственном жару». Поэтому-то, когда Андрия попросила о прекрасная полячка, он предал своих товарищей и перешел на сторону врага. Для Тараса этот поступок сына был тяжким горем. Старый полковник не может простить предательства кому бы то ни было и убивает Андрия, говоря при этом: «Я тебя породил, я тебя и убью!» Любовь к родной земле, верность своему народу, чувство товарищества делают казаков непобедимыми. Свое восхищение запорожцами Н. В. Гоголь выразил такими словами: «Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пересилила русскую силу!»
-Доброго дня! -Вітаю! Чим я можу вам до -Мені хотілось би обрати парфуми в подарунок дівчині. Я зовсім в цьому не розбираюсь. - Чи пам`ятаєти ви назви її парфумів? -Ні, а щоб ви порадили? -Ось ці мають гарний запах, як вам? -Занадто різкі. -Які запахи вона любить? -Більш солодкі, на кштал троянд чи кориці. -Хмм.. Здається у нас є щось схоже. -Ви можете показати? -Так, якщо ви трохи почекаєте. -Звісно. -Ось, тепер як? -Ні, трохи не те. У вас є цієїж фірми тільки з іншими квітами? -Так, у нас великий вибір. -З ромашкою чудові. Беру. -Вам потрібен подарунковий пакет? -Так. Скільки з мене? -120 грн. Дякую за покупку, приходьте ще! -І вам дякую, що до вибрати парфуми.
Народилася 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві.
Дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни Іваненко, сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка. Навчалася у гімназії, потім у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти.
У 1926 році закінчила факультет соціального виховання Харківського інституту народної освіти, у 1931 році — аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту. Була вихователькою в дитячій колонії імені Горького під керівництвом Антона Макаренка.
У 1932–1939 працювала у видавництві «Молодий більшовик», у 1947–1951 роках — у журналі «Барвінок». У 1939–1957 роках мешкала у Києві в будинку письменників Роліті. Померла в Києві 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі.
Творчість
Друкувалася з 1925 року. За роки літературної діяльності видала велику кількість книжок для дітей та юнацтва:
«Майка та жабка» (1930);
«Дитячий садок» (1931);
«Черевички» (1933);
«Лісові казки» (1934);
«Великі очі» (1936);
«Джмелик» (1937);
«Три бажання» (1940);
«Казки» (1958).
Авторка повістей:
«Друкар книжок небачених» (1947, про Івана Федоровича);
«Рідні діти» (1951);
«Богдан Хмельницький» (1954);
«Великий шум» (1967).
Авторка романів:
«Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини вийшли 1939; про Тараса Шевченка);
«Марія» (1973, 1977, 1986, 1988; про Марка Вовчка).
Объяснение: