Сотник Микита Уласович Забрьоха та писар Прокіп Ригорович Пістряк – головні герої повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». Микита Забрьоха сотенство своє не заслужив, а успадкував. У Конотопі «Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною все були Забрьохи: …так від отця до сина так сотенство і переходило». Двадцятип’ятирічним, як помер його батько, Микита Уласович став сотником, але у справах сотні був безпомічний, мов дитя. Він сам зізнається писарю: «Ти знаєш, що я нічого письменного не розкую, хоч у школі вчився, і «вірую» почав було вчити, та на «же за ни», як затявсь, та й покинув письмо». Сотник не вмів не тільки читати й писати. Він не міг порахувати свою сотню, адже «ліків більше тридцяти» не знав. Невміння читати, писати, рахувати робило його повністю залежним від писаря. «Лічи сам і роби як знаєш, – говорить Забрьоха Пістряку, – ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». Не зумівши прочитати рапорт, він підписав не там, де слід, на що полковник у відповідь написав: «Конотопський сотник, пане Микито, ти єси дурень».
Наші слова- вираження власної думки, сприйняття і розуміння. Але насправді, слова нічого не варті. Говорити можна усе що завгодно, що тільки захочеш. Це "підсипає"бруду і брехні у наше життя, бо не можна наперед знати, правду ти зараз чуєш, чи ні. Тому і не треба вірити усьому що чуєш, а як же тоді розібрати, де правда, а де брехня? Насправді-ніяк. Іноді люди, коли щось кажуть, й самі не знають, правда це чи ні. Вірити або не вірити, вирішує кожен для себе окремо. Та слова це не тільки обман. Вони до нам у вивільненні ємоцій, проявленні почуттів та спілкуванні один з одним. Впливаючи на наш настрій, вони впливають на наш світогляд, та самооцінку. Але все ще не варто забувати, не все що ви чуєте-правда, незалежно від того, звідки у вас ця інформація.
Неслухняний"Не було того дня,щоб хто-небудь не жалівся на Федька:там шибку з рогатки вибив;там синяка підбив своєму "закадишному"другові..." Сильний"Битися з ним і не пробуй,-перший по силі на всю вулицю.Ураз тобі дасть підніжку,зімне,насяде й пита:-Ну?Нажився на світі?Говори!" Сміливий,гордий"Тут же підскакує до Стьопки,хапа нитку й рве її до себе.Нитка тріскає,змій диркаєВигляд у нього гордий." Впертий"Федько не як всі діти поводиться.Він не плаче,не проситься...Мати лає,грозиться,а він хоч би слово з уст,сидить і мовчить" Злий"-Що?Уже знов?-питає батько,глянувши на Федька.Федько ще більше насуплюється й починає колупати пальцем кінецю столу.А мати розповідає" Сумний"Федько витирає сльози,що виступили з його очей,бере гроші й ховає в кишеню" Здивований"І за що Бог покарав такою сибірякою...А батько нічого йому не каже," Наляканий"-Скидай,сучий сину,штани!-раптом грізно звертається батько до Федька.Федько спідлоба дивиться" Втомлений"Федько ловко заткнув палицю в купу мокрою снігу,зняв шапку й витер піт:-Ху!" Боязкий"Федько трусився,коліна його зігнулись і хилиталися на всі боки.Він мовчав"
